Чим випадок утішив,- не твоє воно.
Пригадую, цю ж думку ти висловив іншим, значно кращим і стислішим рядком:
Дарунком долі довго не натішишся.
І ще ось (не обмину і його) чи не найкращий вислів:
Що взяв - оддати доведеться будь-коли.
Але я не вважаю, що мій борг погашено: я лиш повернув тобі - твоє.
Бувай здоров!
ЛИСТ ІХ
Сенека вітає свого Луцілія!
Ти хочеш знати, чи Епікур в одному із своїх листів справедливо дорікає тим, які стверджують, що мудрець, мовляв, задоволений сам собою, а тому й не потребує друга. Цей закид роблять Стільпону(1), Епікуру, а також тим, для кого найвище добро - відсутність душевних страждань. Нам, до речі, не уникнути двозначності, якщо при перекладі слова араthеіа ми нашвидкуруч хотіли б обійтися одним лише відповідником «терпіти». Адже те слово можна було б сприйняти у протилежному, ніж маємо тут на увазі, значенні: хочемо говорити про душу, якій байдуже будь-яке страждання, а можна подумати, що йдеться про душу, яка не може стерпіти будь-якого страждання. Зваж лишень, чи достатньо сказати «невразлива душа», чи «душа, яка піднялась над усякими стражданнями»? У тому-то, власне, й різниця між ними й нами(2): наш мудрець, відчувши біль, долає його, а їхній - навіть не відчуває.
Спільне ж і в нас, і в них те, що мудрецеві ніхто, крім нього самого, не потрібен. І все-таки, хоч і задовольняється самим собою, він зовсім не проти того, щоб мати друга, сусіда, товариша. Але гарненько поміркуй, в якому розумінні він задовольняється собою. Хай, скажімо, якась хвороба чи ворог позбавлять його руки, хай випадково позбудеться ока чи навіть обох очей,- йому достатньо буде того, що зосталося: скалічілий, без якоїсь частини тіла, він буде таким же веселим, яким був при неторкнутому тілі. Не страждає, зазнавши втрат, хоч і волів би залишитись неушкодженим. Мудрець, отже, задовольняється самим собою не в тому розумінні, що хоче бути без друга, а що може без нього обійтись; «може» - тобто не втратить душевної рівноваги, коли зостанеться без нього. Втім, він ніколи не лишатиметься без друзів, бо ж від нього самого залежить, наскільки скоро знайде нового друга. Втратить, приміром, свою статую Фідій - тут же вирізьбить іншу. Так і мудрець: він і дружбу заводити вмілець - замість утраченого друга придбає іншого. Питаєш, як він так швидко міг би зробити це? Відповім, але домовимось, що цим я одразу сплачу свій борг, аби, коли йдеться про нинішній лист, ми були поквитовані. Гекатон мовить: «Я вкажу тобі приворотний напій без жодних засобів, без зілля, без чаклунських примовлянь: «Люби - й тебе полюблять». Велику насолоду дає нам, однак, не лише давня, випробувана часом дружба, але початок та плекання нової. Чим різниться приємність хлібороба, коли він сіє і коли він жне, тим і мудреця - коли він здобуває собі друга і коли вже його здобув собі. Філософ Аттал полюбляв говорити, що приємніше домагатися дружби, аніж нею втішатися, як і маляреві приємніше малювати картину, ніж бачити її вже намальованою. Ота невсипуща в якійсь роботі пильність має в собі велику насолоду, що живиться тією ж таки роботою. Не відчуває такого задоволення той, хто вже зробив останній мазок: він утішається плодом свого мистецтва; малюючи - втішався самим мистецтвом. Підлітковий вік багатший плодами, але дитинство - солодше.