Справді, хіба має значення, на якому східці стоїш, якщо він видається тобі поганим? — /22/ «А якщо, — запитаєш, — назве себе блаженним, скажімо, той, хто розбагатів нечесним шляхом, той, у кого більше господарів, ніж рабів, то я маю вірити йому на слово?» — Бери до уваги не те, що він говорить, а що відчуває, до того ж — що відчуває не впродовж одного дня, а постійно. Тому не бійся, що така дорогоцінна річ — блаженство — стане набутком негідника. Тільки мудрець задоволений своєю долею[58]; глупота ж, ненастанно вередуючи, не перестає з’їдати сама себе.
Бувай здоров!
Лист Х
Сенека вітає свого Луцілія!
/1/ Так-так. Я не відступаю від своєї думки: уникай багатьох, уникай кількох, уникай навіть одного. Не бачу такого, з ким я дозволив би тобі спілкуватися. Подумай лишень, якої ти в мене заслужив оцінки: насмілююсь тебе довірити тобі самому! Кажуть, що Кратет[59], учень того самого Стильпона, про якого я згадував у попередньому листі, побачивши юнака, який прогулювався одинцем десь на відлюдді, запитав його, що він там робить сам-один. «Бесідую, — відповів, — сам з собою». На те Кратет: «Бережись, прошу, і будь пильний: ти можеш бесідувати з поганою людиною». /2/ Звикли ж ми пильнувати пригноблених тугою або страхом, щоб вони не використали самотності собі ж на шкоду. Нерозсудливих не варто залишати наодинці з собою: саме тоді їх непокоять лихі думки; саме тоді вони снують небезпечні замисли або проти інших людей, або таки проти себе; саме тоді вони дають волю своїм нечестивим пристрастям; саме тоді душа виставляє все те, що досі приховувала чи то через острах, чи з огляду на сором; саме тоді вона сама під’юджує свою зухвалість, розпалює хіть, розворушує гнівливість. І ще одне: перевага самотності — можливість не обмовитись ні словом, не боятися свідка — ота єдина її перевага обертається проти дурня: він сам себе зраджує. Тож подумай, яку надію покладаю на тебе, радше, чого від тебе чекаю (адже надія — це примарне добро): не знаходжу нікого кращого тобі до товариства, окрім тебе самого. /3/ Пригадую, з яким піднесенням ти говорив, якої сили були сповнені твої слова. Тут же я сам себе привітав, мовивши: «Ця людина — непересічна: прагне порятунку». /4/ Так і далі говори, так живи. Хай ніщо тебе не пригноблює. Хоч і подякуєш богам за прихильність до давніх твоїх бажань, проси їх знову, але про інше: щоб ясним був твій розум, здоровим дух, а тоді — й тіло. Та й чому б тобі не благати про це частіше? Сміливіше звертайся до богів: ти ж не чуже в них випрошуєш.
57
Вірші Публілія Сіра (див. прим.** до листа VIII, с. 51 [В електронній версії — прим. 49. — Прим. верстальника.]
58
Пор. у Горація (Сатири, І, 1–3):
59