То було страшне лице. То було знайоме тобі лице.
То було лице мого батька.
Майор замахнувся і вдарив мене в щоку, кісточками, міцно, аж голова мені відкинулась на плече.
Але ти навіть не помітив цього удару, ти взагалі його не помітив.
Бальдур Штрахвіц дивився на тебе ясно-блакитними очима, що з них одне, ліве, вгвинчувалося в тебе поглядом з-поза оправленого золотом монокля.
— Vati… — прошепотів ти.
Тоді він зненацька зірвався, зрозумів, шрам і решту лиця йому скривила страшна гримаса, тоді він кинувся до тебе, відштовхуючи шльондр, офіцерів і товариша в костюмі, скидаючи зі скляного столика пляшки шампанського, наступаючи на дивани й коліна, розриваючи панчохи і забруднюючи фельдґрау штани.
Він кинувся до тебе, і ти тонув у його обіймах, а він міцно-міцно обіймав тебе, ти обіймав його, твоя щока біля його здорової щоки. Шприц висунувся з твоєї жили і впав на підлогу, вбиваючи в паркет позолочену голку, ніби якийсь перверзійний дротик, морфій уже плинув твоїми жилами. Батько обіймав тебе так, наче ти єдина людина у світі.
— Mein Söhnchen, mein geliebtes, verschollenes Söhnchen![100] — шемрав він, понівечені слова випадали з його покалічених вуст.
А ти осунувся на його руках, осунувся в темряву.
Частина II
Розділ VIII
Ти б хотів глянути на себе, на вас його очима. Але не можеш, Костоньку. Ви маєте багато спільного, але цього все ж замало.
Ти вояк, а це вже щось. Був. Чи й досі є?
Але наскільки ж іншим було твоє воювання, Костику. Твоє офіцерствування. Ґрудзьондз, Теребовля, улани.
Хоч і він, чоловік із поїденим війною обличчям, так само був уланом, але то тільки слово, нічого більше. Твій полк уланів і його полк уланів — різні мундири, хоча в чомусь і схожі, бо з тієї самої традиції, у них вони навіть більш уланські, куртки, як і належить, двобортні, а у вас звичайні. Твій батько народився, щоб бути офіцером кінноти, палашем показувати воякам ціль, а для чого народився ти, Костику?
Ти так мало знаєш, Костику. Пам’ятаєш тільки оте лице, пам’ятаєш його, ніби воно тобі випалилося в десятирічному мозку: ось повертається батько. За ті п’ять років твого життя кожне його повернення було святом. Кількаденними канікулами, які тривали іноді й по декілька тижнів, а потім вівтарик на його честь, до якого тебе підвела матінка, брунатно-жовта світлина: двобортна уланська куртка, долоні стиснуті на руків’ї палаша. Пам’ятаєш, як він раніше гострив той палаш, і ти сидів перед світлиною і намагався поглядом торкнутися лиця, захованого за пласкою емульсією фотографії.
А потім він повертався додому, у відпустку. Передовсім на сходах дзенькотіли бляшані піхви, дзенькотіли об остроги, а потім він відчиняв двері, довго цілував твою матінку, чи радше вона довго цілувала його і казала: «Мій хлопчик повернувся». Він був її хлопчиком, а вдома все було святково, хатній регламент кудись зникав, і я навіть міг звертатися до тата, коли він мене нічого не запитував.
Ночами біля ліжка він оповідав мені свої пригоди, сьогодні я знаю, що вигадані. Але що ж він мав мені оповідати з тієї війни, на котрій навіть не було укріплень, на які молодий поручник міг би вказувати своїм палашем. Чи він мав розповідати мені про те, як воно — тонути в багнюці окопів, чи про сталеві грози? Тому-то він оповідав мені вигадані історії.
Увесь світ вигаданий, Костику. Усе — ніби кола на воді.
Vati вів патруль, коли це зненацька вискакують двісті італійських берсальєрів. Берсальєри — то такі вояки з пір’ям на шоломах. І вони тра-та-та-та-та-та з кулеметів! A Vati витягнув шаблю і швах! Відітнув перший плюмаж! І швах! Відітнув другий плюмаж. І так швах, швах, швах, постинав їм усім плюмажі, а вони так того засоромилися, що покинули кулемети та й повтікали. І так Vati здобув три італійські кулемети і двісті плюмажів, за що Його Величність Кайзер дали йому Eiserne Kreuz. Татусь показує Eiserne Kreuz Erste Klasse[101].
У школі колеги не вірили, а один дав мені в носа за те, що я оповідав такі байки. Я не відповів, бо він був сильнішим за мене, але наступного дня приніс світлину батька в уланському мундирі, у двобортній куртці, в уланській касці, видно руків’я палаша. Заздрили. Приніс також чорне перо з плюмажу берсальєра, котре Vati спеціально для мене привіз аж із війни.