Німець мав знайти собі нову форму буття німцем, він знайшов її в Англії. Кожен німецький шляхтич був кепською копією шляхтича англійського, від англійців цісар Вільгельм навчився того, що привело голову Ефіка, першого коханця твоєї матері, з Ґляйвіц під пекінський брук. Пам’ятаєш? Не пам’ятаєш, а йому голову зрубало лезо широкого китайського дворучного меча дадао, та ти все одно не пам’ятаєш, Костоньку.
Знаєш, що тоді з ним діялося, з твоїм батьком?
Ти його потім уявляв таким, яким бачив на світлинах. Баварські вовняні гетри та короткі штанці, пір’я на капелюху, смішне, чи смішне? Трохи; а проте ордени, перехрещені пищалі з едельвейсом замість черепа — значок Оберлянду.
Ти уявляв його собі вже у Варшаві, читаючи в газетах про битви на Шльонську, і ти уявляв собі батька-Бальдура таємно від мами, бо тобі не можна було його собі уявляти. А проте уявляв: як з пістолетом у руці він веде атаку на шеренгу польських бійців. Ти не був певен, на чиєму ти боці.
Ти уявляв його собі з лицем, захованим у тіні кантування широкого шолома, з невидним лицем, як зникають хрести мужності та відваги на його грудях і з’являється червона пляма влучної кулі, твій батько падає спершу на коліна, а на його грудях виникають нові сліди від влучання з кулемета, і твій батько падає обличчям у мокрий ґрунт, зараз двадцять третє травня 1919 року, то лихе село Лихиня, неподалік окоп, а в окопі — ритм: шолом багнет шолом лезо при широкому кантуванні шолома приклад зброї на землі чекають на свисток ти бачив на фото пласкі шоломи англійські глибокі шоломи наші гребенясті шоломи французькі і завжди ритм шолом багнет шолом а під Лихинею окоп плаский шолом багнет шолом чекають пригнуті пригорблені хребти округлі шолом багнет шолом свисток ритм ламається і висипають з окопу окалини голки багнетів багатопала долоня держави і країни і народу поляки і німці б’ються на вулицях поміж дерев’яних будинків та будинків із цегли б’ються багнетами прикладами саперками ножами й пістолетами і навкулачки і клятвами і сльозами і криками «Mutti!», «Мамо!» Так-от мудро тобі тоді все здавалося. А коли ти сам був на війні — там ніхто не кричав: «Мамо!»
Яка ж ти гарна, громадянська війно, без облудного відчуження між ворогами, між ворогами, що як брати. Чужі люди не повинні вбивати одне одного, вбивати одне одного повинні тільки близькі, тільки близькі вбиватимуть чуло, жорстокість — то свого роду чуйність, жорстокість вельми людська, тільки тварини вбивають так, щоб болю не було, жорстокість киями б’є ніби пестить на плацу розстріляють дітей білявих або чорнявих ніби обсипатимуть їх поцілунками.
Я люблю громадянські війни, Костику. Твоя сіра товаришка любить громадянські війни. Упиваюся громадянською війною куди більше, ніж такою, в якій одне одного вбивають чужі люди.
А твій батько лежить, притулившись щокою до чорної землі, неживий, він нікого не кличе.
Так ти собі уявляв дитиною.
А зараз тобі тридцять років, ти п’яний, ти задурманений і хтивий, ти з Саломеєю та Іґою, ти в «Адрії», і плаче кларнет, і він тут.
«Ganz leise kommt die Nacht»[110]. Співачка, альт, тверде «р», наслідує шведську вимову і низький голос Зари Леандер. Твій батько кланяється обом дамам. Вирує світло. Відрекомендовуєш.
— Es ist eine große Ehre, die Damen kennenzulernen[111], — свистить батько.
— Ich kann allem wiederstehen…[112] — співає твердий альт у новій веселій пісеньці.
— Танцюймо! — горлає п’яна Саломея і подає тобі руку Іґи. Подає тобі руку Іґи, пропонує тобі руку Іґи, й Іґа тобі безвольно піддається, чи то радше піддається їй.
Ти повинен танцювати, зараз ти повинен танцювати! Саломея нахиляється до твого батька.
— Herr Graf, ich weiß, dass es sich eigentlich nicht gehört, aber ich halte es nicht länger aus: darf ich Sie zum Tanz bitten?[113]
Ти спостерігаєш його вагання, за тією страшною маскою спотвореного обличчя, бо Саломея просить його до танцю так, ніби тієї маски немає, ніби вона бачить його попереднє, справжнє і вродливе лице, ніби запрошує його до ліжка.
Як же так, як же так може бути, що до мене звертається жінка, думає твій батько, бо знає про себе дещо дуже важливе, дещо, чого ти не знаєш.
Тоді, двадцять років тому, у Каттовіц, у кам’яниці за адресою Річард-Гольцерштрассе, 1, над німецьким «Кайзер Кафе», з котрого потім стане польська «Асторія», у квартирі на першому поверсі, сидить твій батько, він повернувся з війни, перемелений шрапнеллю.
113
— Пане графе, я знаю, що так не личить, але я вже не витримую: можна запросити вас на танець?