А ти, Константи, чи чуєш ти слова свого батька, котрого зрікся?
Бальдур каже або тільки думає, Крішна каже до Арджуни: найкраща дхарма — власна, найскромніша, у ній навіть смерть добра, ніж найрозкішніша, та чужа. Він навчився цього, знає це краще, ніж навіть власні шльонські легенди.
Яка ж твоя дхарма, кшатрію?
Питає тебе, звертається до тебе санскритом, старим словом: кшатрію. Вояче.
Ти, Костоньку, чи ти взагалі кшатрій, ти ж воював, стріляв, махав шаблею, закликав у бій, утішав наляканих, додавав відваги власним прикладом, кричав накази, але чи ти кшатрій, чи просто сповнював чужу достохвалебну дхарму, в якій ні життя, ані смерть не мають жодної вартості?
Ти не кшатрій, Костоньку. Ти розірваний навпіл, ти тільки біль, і розпачлива туга, і пустка, і немає тебе, як ти можеш кимось бути, якщо тебе немає, Костоньку?
Бачу тебе, сину, каже чи думає Бальдур фон Штрахвіц. Каже чи думає? Бачу тебе, сину. Ти є. Живи свою дхарму.
Стоїш оголений. За тобою твій батько. Перед тобою велике дзеркало, у ньому — твоя голизна.
Батько подає тобі формену білизну. Вдягаєш. Далі сталево-сірі кавалерійські бриджі, підшиті темною шкірою на стегнах, далі довгі шкарпетки, сорочка, підтяжки, сіро-зелена куртка. Комірець під самою шиєю застібаєш на гачки. Ґудзики. Пояс. Маленька кобура з пістолетом, важка, всередині, мабуть, якась сімка.
— Damit gibst du lieber nicht an, — усміхається батько і відстібає з твоїх грудей відзнаки, сілезького орла за рани, Залізний Хрест першого класу. Залишає на ґудзику стрічку від другого класу, хіба що витягує з неї золоту шпильку, значення якої ти не знаєш. Кладе тобі ті ордени та медалі до кишені куртки, старанно застібає ґудзик. Далі подає чоботи, ти сідаєш на крісло, батько допомагає тобі взути високі офіцерки з острогами, робить це вправно, як хвацький ординарець.
— Na gut, dann sehe dich im Spiegel.[151]
Дивишся в дзеркало, у яке був дивився польський генерал. Може, Валерій Славек? Ти не знаєш, у якій квартирі він застрелився, може, в цій. Ні, не в цій, але ти того не знаєш, Костоньку, тому для тебе, може, і в цій.
У дзеркалі бачиш німця в мундирі, ідеально викроєному мундирі. Ніби кравець брав мірку з тебе, а не з твого батька. Шкіра, знята з батька. Сіра куртка, темно-зелений комір. Waffenfarbe grau. На еполетах дві зірочки з білої нитки.
Зупиняюсь на мить: я тепер Hauptmann. Капітан. У нашій армії три зірочки, а тут дві, але більші, і ця біла нитка. Між зірочками монограма з трьох літер: GFP. Не знаю, що означає. На лівому рукаві чорна пов’язка з вишитим написом, піднімаю руку, читаю: «Geheime Feldpolizei». Це пояснює монограму.
Усе це на мені, але не на мені. Мій одяг зрісся зі мною. Навіть мундир, який я носив неохоче, польський мундир, і той зрісся зі мною. А це, воно мене не стосується.
— Löcher im Staff, wo die Auszeichnungen gesteckt haben, könnten dich leicht entlarven[152], — переймається Бальдур у цивільних штанах і сорочці, трошки брудній, що ти спостерігаєш тільки зараз, коли він увивається навколо тебе, як послужливий ординарець.
Я ворушу рукою, мундир теж ворушить рукою. Усміхаюся, усмішка з’являється окремо від мундира.
Батько щіткою чистить груди мундира на твоїх грудях, дірки від нагород увиразнюються. Потім відкладає щітку, дістає пістолетик із кобури на твоєму лівому стегні, дістає магазин, перевіряє затвор, повертає пістолет на твоє стегно.
— Ich habe noch eine andere Waffe, eine private[153], — каже вибачливо. На комоді лежить пістолет у великому дерев’яному футлярі.
— Ist das diese Mauser?..[154] — запитуєш, пригадуючи округле руків’я перед твоїм лицем ще в Катовіц, коли ти востаннє бачив батька дитячими очима.
Батько каже «так». Саджає тебе за стіл, дістає з коричневої теки, замкненої двома застібками, документи і каже. Каже. Каже голосом, збезформленим війною.
Дає тобі документи. Feldpolizeikomissar Бальдур фон Штрахвіц. Soldbuch. Зелена перепустка, на ній дві світлини, у мундирі та в костюмі, лице на обох однаково перекошене.
— Wenn ihr eine Organisation habt, dann kann dir vielleicht jemand die Bilder austauschen, die Stempel fälschen. So eine Person habt ihr bestimmt[155], — каже.
Диск зі сріблястого металу, на паску, схожий на ідентифікаційну бляшку, але отвір тільки один, ну й, відповідно, її не вийде зламати. То відзнака. Oberkommando des Heeres. Geheime Feldpolizei. 2553. З іншого боку військовий німецький орел зі свастикою в кігтях. Зазвичай цього має вистачити, мало хто має достатньо повноважень для того, щоб вимагати документи після пред’явлення диска. І ніколи нікому не представляйся, досить просто буркнути: «Geheime Feldpolizei» і показати диск. То ти можеш вимагати у них документи, розумієш? Байдуже, у мундирі ти чи в цивільному. Але в мундирі воно буде переконливіше. Розумієш?
155
— Якщо в тебе є організація, то там можеш знайти людину, котра замінить знімки і сфальшує печатки. Ви ж маєте таку людину.