Священик і міністрант обмінялись зауваженнями латиною, які, мабуть, уже були вступом до меси.
Дзідзя сиділа, вставала і падала на коліна, священик і міністрант далі правили своє ремесло, кланяючись, клякнучи мало не щохвилини і мурмочучи якісь формулки.
— І вибав мене, Господи, від людей неправедних і несправедливих, — сказала Дзідзя, не стишуючи голос до шепоту.
— Що? — здивовано запитав я.
— Ab homine iniquo et doloso erue me, — відповіла. — Священик так прошепотів, латиною, а я тобі переклала, Костоньку, бо подумала, що тобі сподобається.
— А ти чуєш, про що вони там балакають? — здивувався я.
— Та нащо мені чути, я просто знаю, що вони там балакають, — усміхнулася Дзідзя.
Я в цій ситуації нічого не розумів. Священик балакав своє. На вівтарі горить лампадка.
— Я почекаю біля автівки, — прошепотів я Дзідзі на вухо, прошепотів, бо мене не вистачило на те, щоби сказати це вголос.
— Spera in Deo, quoniam adhuc confitebor illi: salutare vultus mei, et Deus meus[173], — сказав священик.
Ти вийшов. Я вийшов. Йобаний Кохановський хуй собачий. Йобані попи. І Дзідзя. Грають, усі мною грають, ніби я м’ячик, ніби я й п’яти злотих не вартий. Закинув пістолет-кулемет на плече і пішов. На мені бриджі та кавалерійські чоботи з острогами, знову, а я не люблю коней. Терпіти не можу. Між закінченням практики в Теребовлі і війною я жодного разу не сидів у сідлі, страшно мені було й перші дні після того, коли ми вийшли з потяга у Великопольщі й треба було гицати верхи. Коли нарешті зліз, то стегна в мене були як ватяні, від того що постійно стискав ними кінські боки.
Спалені будинки. Жінка, котра проходила повз, побачивши мене, перемінилася на жебрачку, підбігла, простягла руку. Сягнув до кишені плаща, а там порожньо, тож, піднявши поли, поліз до кишені штанів, а в кишені був дріб’язок, дістав жменю, а там пфеніги: п’ятдесят, дві десятки і п’ятак. Усі з орлами, орли в кігтях тримають свастики.
Дріб’язок мого батька, що ж могла за дріб’язок купувати людина без лиця і хуя?
Я кинув жінці ті монетки, і мені замакітрилась голова, але я не впав. Мені захотілося плакати, але не заплакав, не можна було плакати, мені не дозволено плакати, як я міг би плакати в мундирі переможців, я міг би плакати, якби замість цього сірого плаща на мені був мій мундир із зеленого габардину, але тоді я не плакав, бо мені все було до сраки, а зараз хотів би плакати, над чим, над ким, я хотів би втопити світ у своїх сльозах, вхопити ту вбогу жінку за карк і ввіпхнути її голову під поверхню моїх сліз, я дійшов до ринку і хотів би кожного з тих жидів узяти за голову і втопити у моїх сльозах.
На ринок виїхав мотоцикл із причепом, у ньому двоє жандармів, за ними вантажівка. Вони саме висідали, коли я вийшов з-поза закіптюженої стіни. Шоломи, проґумовані плащі до кісточок, на грудях сталеві перев’язі, що кріпляться до ланцюжків, дуже гарні ланки в ланцюжках, але насправді це ганебно, це атрофія латних обладунків.
Побачивши мене, відсалютували, а я трохи стривожився, бо як моя німецька, чи достатньо добра. Однак треба спробувати.
— Wo wart ihr, ihr Schweine! — гарикнув я. — Diese Menschen warten hier auf euch seit einer Stunde![174]
Вони почали швидко про щось перемовлятися, не знаю, чи були аж дуже вражені, що їх бештає офіцер зі страшними літерами GFP на погонах, чи радше здивовані, що я їх бештаю через тих жидів, які тут зібралися і які, навіть самому собі мушу зізнатися, гидко смерділи.
Я ніколи не був антисемітом, але любити жидів — то теж не для мене. Ну тобто я міг собі любити Тувіма чи Лесьмяна, але таких пархатих і пейсатих жидів насправді важко любити, бо кожен знає, яка то страшна зараза.
Відвернувся.
Мої руки затремтіли, але ж мої руки не можуть тремтіти в цих страшних рукавах, не може тремтіти моя рука, на якій чорна пов’язка зі срібними літерами, які повідомляють про таємну польову поліцію, тому я відвернувся, ніби розлютившись, але ж я геть не лютував, я поставив їх на місце лише для розминки, відвернувся і пішов до шевроле, сів усередину і дозволив рукам далі тремтіти.
173
— Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога! (Псалом 42)