Тільки два тижні? А ніби півжиття за два тижні. Або й ціле життя.
Але пригадую оповідку про німецький оркестр в автобусі, подірявлений як решето. Отож стоїть насправді той автобус, німецький військовий автобус, насправді подірявлений, чому його ще не прибрали, могли наказати жидам, щоби прибрали, але не наказали. Чому?
Музиканти на війні. Поміж вояченьками Костонька були би на своєму місці ті музиканти зі своїми бубнами й трубами, могли б задавати ритм наступу, як довбиші та трубачі під Аустерліцом чи Бородіном, але нащо музиканти на такій війні в темряві, в невіданні, де ми, де ворог, війні у хованки, танки нізвідки, ховаємось по лісах, дивляться на мене улани, пане поручнику, що буде з нами, не виграємо цю війну, пане поручнику. Так чемно, хоча я лише підпоручник. Я маю висварити їх за поразництво, вишпетити, вибештати як паршиву суку, звернутися до цих хуїв собачих, курвих синів, пригрозити їм воєнним судом за поразництво, але натомість кажу в бортик французького шолома: не виграємо, чоловіче, не виграємо, а над нами по пнях дерев січуть німецькі кулі з автоматичної зброї.
А в автобусі німецькі музиканти подірявлені як решето, і вже не залунають їхні труби, і не заб’ють барабани, бо подірявленим уже не до музики.
Музиканти або не музиканти. А якщо замість труб у них були карабіни системи «Маузер», якщо замість флейт на стегнах — парабелуми, замість бубнів — гранатомети, замість гобоїв — автомати, замість тарілок — міни, і то в таких наші стріляли? А може, автобус був порожній і зовсім не їхав, лише стояв, бо ж якби він їхав, то мав би розбитися після обстрілу, а не легенько зупинитися, може, полковнику просто хотілося розказати анекдот? Яке це має значення? Як і польські в’язні, котрі в лісі закопані чи не закопані. Музиканти застрелені або не застрелені.
А ми летимо далі, на мапі великими літерами Пацанув і кілька його світелок. З козликом нам чиста кара, закричали всі тривожно, заберіть у нього зброю, бо так і померти можна, — декламував Юрчик.
Вісла.
Міст підірвано, перед ним патрульний пост.
Вартовий світить ліхтариком. У вікно. Бачить мундир. Сніг на шоломі, на плечах, на жорсткому сукні плаща.
Опускаю вікно.
— Guten Abend.
— Guten Abend, Herr Offizier, — люб’язно відповідає вояк. — Darf ich Ihre Papiere sehen?..[181]
Я показую диск GFP. Вояк відповідає салютом.
— Die Weichsel muss ich uberqueren?
— Die Polen haben die Brücke gesprengt. Aber gleich daneben ist unsere Pontonbrücke, eine provisorische Brücke. Die Straße entlang wie üblich, wie zu dieser gesprengten. Herr Offizier kommen durch. Aber das Wetter ist grauenhaft, oder?
— Stimmt, stimmt…
— Schnee im Oktober!
— Ein merkwürdiges Jahr.
— Ein ziemlich merkwürdiges, Herr Offizier. Gute Fahrt.
— Wo kann man hier tanken?
— Auf der Wache bei der Brücke haben sie Benzin, sie geben es Ihnen, wenn Sie es fordern.
— Danke.[182]
Вікно зачиняю закручую і їду їдемо і переді мною міст і звісно що висаджений у повітря автомобільний залізничний пошарпані погнуті шини у повітрі в снігу, а нижче треба з’їхати і є наплавний міст біля нього замерзлий пост показую диск, ist Benzin da? Es ist da. Tanken.[183] Вагаються, що, коли то якась провокація? Volltanken, aber sofort![184] І вже не вагаються. Fertig, Herr Offizier.[185] Можна їхати, їхати, тож їду.
Що несе Вісла? Гине сніг у її чорноті. Я їду. Чую, як вона несе міст, порожні баржі в чорній воді, через них перекинуто тимчасовий переїзд, а на переїзді їду їдеш їду.
І вже? Вже Щуцін. Костел, завжди є костел. Синагогу можуть спалити або ні, але костел є завжди великий маленький дерев’яний мурований здалеку видний чи схований, але є.
Костел завжди.
Далі. Вже Домброва? На Тарнув.
Пуща. Дуби, граби і в’язи, старші від людини чи молодші від людини? Проїжджаємо підлісок і грубі пні, і я не знаю, чи то ліс, що виріс перед нами, чи то він виріс за нами?
Домброва. Тарновська.
З бічної дороги виїздить мотоцикл із причепом, у сідлі німець у ґумованому плащі, шолом, бляшана перев’язь жандармерії на шиї, світиться жовто-зеленим напис Feldgendarmerie. Махає бляшаним льодяником, як поліціянт, бо він таки поліціянт, хоче документи, а я показую чародійський диск GFP, і досить, їдемо далі шосе на Тарнув.
182
— Треба перетинати Віслу? — Поляки підірвали міст. Але ми поруч навели понтонний, тимчасовий. А дорогою як звичайно, аж до місця підриву. Проїжджайте, пане офіцере. Погода жахлива, правда ж? — Правда, правда… — Сніг у жовтні! — Дивний рік. — Дивний, пане офіцере. Гарної дороги. — Де тут можна заправитися? — Вартові на мосту мають бензин, вони дадуть, якщо накажете. — Дякую.