Sex appeal — то жіноча зброя. Слабка стать. Яке гарне ел, еллл, яке гарне. Інша — знову разок перлів. Гарні очі, гарні брови, наспівує Костик. Sex appeal. Адападібідібамба.[21]
І Костику все байдуже. Костику двадцять вісім років, Костик голиться перед дзеркалом, у спальні Геля бавиться з маленьким Юрчиком, Юрчик каже «абла-бла-бла», а Костик голиться, співає з паном Бодо, після гоління плюскає на щоки водою, тоді застібає сорочку, в’яже краватку, вдягає кремовий костюм, лляний, з польського льону, реклама в газеті: плід праці рук людських та польського підприємства, купуй плоди праці польського підприємства, нібито підприємці особисто ткали той льон. Одягає чорно-білі гольфи, ще не розходжені. Цілує Гелю, котру щиро кохає і котрій зараз радше вірний, Геля каже, що вони з малим підуть на сонечко, на терасу на даху, то і йдіть, любі мої, йдіть, цілує синочка, котрого береже і доглядає, далі перед дзеркалом одягає капелюх, хвацько, набакир, на праве вухо. Sex appeal — то жіноча зброя.
Який же він щасливий, спокійний, зосереджений. Він ще не дивився на свою дружину, омиту поглядом Торака в Парижі, до Парижа вони їдуть щойно через кілька днів. Ще все добре.
То й зараз, наспівуючи, виходить з оселі, ліфтом донизу, ах, як це сучасно, ах, як корбюзьєрсько, будинок на палях, ніби пливе в повітрі, серпневе сонце, і де там криза, Франко, Єжов, Вітос, селянські страйки та поліцейські шапки з ремінцями під бородою, поліційні шаблі, карабіни й коні, де ж воно все, якщо очі від сонця ховає світле півколо капелюха. То й заходить до крамниці на розі їхньої кам’яниці, до фірмової крамниці, крамниці-кав’ярні Е. Wedel, на каву, капелюх передом на вішалку, зазирає за вішалку, мої шанування, панянко, панянка Ядзя мліє, бо й гарний той пан Константи, як і щодня, сідає за столик і тріпає розворотом «Кур’єра», на сніданок кава з пончиком, нога на нозі, ніжка на ніжці, похитується новий чорно-білий черевик у такт вранішній мелодії, що лине з радіо, картата шкарпетка, життя, добродію, життя живеться, на повні груди, усім животом, здоровим тілом, чистими долонями, бистрим поглядом, гострим дотепом, ясною головою. Панянко Ядзю, чи можна ще кави, прошу сердечно, пане Костику.
А тому й тисяча турбот: бо і соромиться трохи, що то за мамині гроші, але мама каже йому: Константи, то не мої гроші, то твої гроші. І турботи: що ніхто не цінує графіки. Ані купити не хоче. Що конкурс Журавського з античної програми для крамниць Веделя програно, Журавський плескав по плечах і казав: «Наступного разу, пане Костусю, наступного». Що в «Зем’янській» на нього недобре дивляться. Що Яцек на нього досі ображений за всю ту авантюру. Що в двигуні авта щось зловісно посвистує. Тисяча клопотів.
А після кави Костик виходить на вулицю, переходить на інший бік Мадалінського, з тераси, з даху, з-поза огорожі, з-поза двометрової літери Ш у слові «ШОКОЛАД» вихиляється Геля з Юрчиком на руках, махають татусеві, а татусь махає їм, після чого Костик відчиняє двері свого маленького опеля, одержав від матусі в подарунок грошиків на опелька олімпію та й купив, жовтий, а погода чудова, тому звиває дах у зграбний рулон на багажнику автомобіля, зостаються тільки рами віконець, і спокійно котиться Пулавською своїм опельком олімпією, оригінально сконструйованим, бо як би ж інакше, якщо вже це конструкція mit selbsttragender Karosserie, скромне автечко, але ж і власне, заправляється на площі Спасителя, заправка Standard Nobel повністю, пане начальнику? повністю і далі, Маршалковська, потім праворуч Єрусалимські, потім ліворуч Новий Світ і до «Сімона», на відповідний сніданок із відповідним товариством. У двигуні щось зловісно посвистує, сонце розігріває оббивку на сидіннях автівки.
І де то все поділося? Що зосталось? Барліг Саломеї, липка постіль, сморід. Автомобіль реквізували другого вересня, так стверджує Геля, Константи реквізували двадцять дев’ятого серпня, а крамниця-кав’ярня діяла й далі, тільки що настрій уже не той. Його місто викрали німці, німці викрали кав’ярні та ресторани, і бенкети, і дискотеки, і автопрогулянки за місто, і все, але того внутрішнього спокою він позбувся таки раніше, задовго перед війною.
У Парижі щось у ньому зламалося. Після того як Геля позувала Торакові, повернулись разом до свого покою і мовчали, тоді Константи замкнувся у вбиральні та став перед дзеркалом, стояв чверть години, іще чверть години і в своєму лиці намагався прочитати відповідь на запитання: що, власне, сталося?