І черепи плинуть до моря, а рік надворі 1937-й, добрий рік, щасливий рік, Константи сидить за столиком нагорі в «Зем’янській», і Закопане, і Балтійське море, і Краків, у кабріолетах, на лижах, пікніки, і Стависько ще, і взагалі все. Сріблястим «Локгідом»[31] до Відня, бо так забаглося. Білі коні на віденському іподромі.
А тепер воно все згасло, ті кав’ярні й аероплани, а я залишився сам у квартирі з кухнею на вулиці Добрій, сам, але не сам, бо я і вона, її багато на рисунках, що в теках.
То я й підвівся врешті-решт, витерся простирадлом, одягнув штани, натягнув шлейки. Ще раз до дзеркала, лице моє, напухле.
Оце вперше я зостався сам у Салі, бо чого б то раніше мав у неї залишатися, якщо вона мені взагалі непотрібна, то, виходить, що й колись я її не потребував.
Колись її не потребував, але зараз потребує. Тому зостається. І відкриває теки.
А в теках вона. Вона. Світлини. Різні її фотографували, воно й видно, три Саломеї на одній світлині, не знаю, чи з трьох негативів, чи то тричі просвітлено один негатив, три Саломеї, а з них жодна нітрохи не схожа на мою. Моя Саломея — ніби Ліліт, вона несе в собі цілу жіночу дияволічність та демонічність, уся її сексуальність пекельна, кожен її оргазм гріховний, і кожен її погляд — гріх, кожен її дотик — гріх.
Саломея на знімках — то дівчатко. Лице, тіло — вочевидь ті самі. Але погляд, навіть якщо він зіпсований, — то зіпсована невинність. У моєї Саломеї невинності — ні сліду, ані спогаду. Сфотографована Саломея не переживає оргазмів, Саломея віддається коханому чоловікові з кохання. Моя ж Саломея потребує чоловіка для себе самої.
Отож, наступна тека.
Рисунки олівцем. Не знаю чиї. На теці ім’я: Германн. Із двома «н». Рисунки олівцем. Закоханий хлопець: портретики Саломеї, сильветки Саломеї, повсякденність, Саломея читає книжку, Саломея пише листа, Саломея їсть яблуко, Саломея розчісує волосся. Жінка — повна любові та повна життя. Така, яку хотів би зробити матір’ю своїх дітей — не задля самого акту зачаття, але для того, щоб дивитися на малечу, котра тулиться до її плечей. Які ж брехливі такі рисунки. Така Саломея не могла б існувати, не може, в Саломеї немає нічого від жінок, котрі дозволяють своєму міжніжжю розриватися тільки на те, щоби привести на світ чергову непотрібну людинку.
Людям краще помирати, ніж народжуватися, народження — то щось негідне, низьке, низько так домагатися існування шляхом появи на світ. Смерть — то чин зарозумілий, але гордий, повертаючись до неіснування, ми обираємо те, що гідне, бо в існуванні, в житті є щось іманентно соромітне, існувати — то ніби гучно пускати вітер за вечерею, бути жалюгідно, бути смішно, бути недобре. Не бути — це витончено. Небуття елегантне. Соромлюся того, що наді мною тяжіє відповідальність за помилку буття мною, за нетактовність народження, за незграбність життя, замість того щоб самому застрелитись або дати, щоб мене застрелили німці, щоб через смерть стати елегантною людиною. Саломея не знає сорому, але знає і відрізняє те, що витончене, від того, що простацьке. Народжувати дітей — простацтво. Саломея не стала б народжувати дітей. Обманула своїми очима, своїм гарним — як на нього — лицем, обманула Германна з двома «н» своїми кучерями, сукнями та замисленим поглядом під час читання, а Саломея ж не така.
А тому наступна тека. Непідписана.
Розгортаю, знову світлини. Дістаю першу і негайно ховаю. А проте цікавість перемагає страх. Зрештою, я людина. Людина тому й людина, що цікавість перемагає страх.
Дивиться. Саломея, цілком оголена. Це порнографічна світлина, проте її зробили не лише для того, щоби скидати збудження. У студії. Саломея і чоловіки. Багато. Саломея і жінки, такі як вона. Серія світлин в окремім конверті, підписаному як «Діонісії». Козеня, голі жінки у вінках із виноградного листя тримають козенятко за ноги, світлини йдуть підряд, із плівки майже чути верески мордованої тваринки, який же зойк, який крик розпачу виривається з горлянки мордованої, катованої козички? Того Костик не знає, але якийсь вереск із тих плівок таки чутно. Верески козеняти і виття оголених жінок. Наступне фото, козенятко вже розірване, Саломея в нашийнику з вирваних із козеняти кишок, голі, вимащені кров’ю жінки споживають сире м’ясо, зубами відриваючи його від кісток. Потім бичування: голі чоловіки січуть жінок батогами. Але то не так, як у порнографічних історіях із життя англійських аристократів, то не кара, хай навіть удавана, ніхто і ніщо не спричиняє тим жінкам дискомфорту, вони самі наставляють плечі та дупи під бич, то їхні сідниці самі шукають батога, ніби біль їм спричиняється до екстазу, який відображається на їхніх лицях. Потім копуляції.