Засинаю, провалююся в постіль, навколо мене простирадла, затхле повітря помешкання Саломеї, стіни старої кам’яниці на Добрій, навколо мене Варшава, десь у Варшаві товстун і моя вкрадена тека, я засинаю, провалююсь, падаю, падати не боляче.
Будить. Його. Мене. Вдосвіта. Розплющую.
Очі. Розплющує. Поруч вона. Потворна. Годинник. Восьма дванадцять. Дата: тринадцяте. Восьма чи двадцята? Вікно: ясно. Восьма. Листопад.
Усміхається. Костик теж.
— Ти курво.
Каже. Костик. Я кажу. Вона всміхається.
— Я твоя курва, — мурчить.
Як це звучить, аж кров закипає в жилах, як звучить оте «я твоя курва» у світі, повному жінок, котрі не їдять, не випорожнюються і, певно, не дихають, які є майже ефірними з’явами і не ризикнуть навіть прогулятися з чоловіком, щоб не збурювати пліток. Як добре, що ти моя курва, моя прегарна, липка Саломея.
Мурчить. Чудово. Засинає. Засинаю я. Костик засинає. Я майже. Опіатно зсувається, зсуваюся вниз, у медову солодку мелясу цукрову нудку карамельну.
Тека. Немає теки. І нараз усе дійшло, доходить до мене, усе з’являється, о Боже, о добрий Боже, ти, що єси, і ти, Боже, котрого зовсім немає, до чорта все, все вдаряє в мене ніби Panzerdivision[34], а я нараз знаходжу в собі сили, все знаю і над усім паную: тека товстун адреса пістолет, світлини оргія вакханалія Іґа Яцек шпиталь, морфій Геля Юрчик мій солодкий і добрий майбуття народу тесть, ендеція[35] ендеція корпорація Велеція, кам’яниця Пулавська Мадалінського Ростанського Журавського, торги готівкою та вибирання пекао, площа Спасителя Лубенська Ярослав і гарна долоня, акція окупація конспірація реєстрація, Лурс Зем’янська частування зупа поживна полкова стайня і все. Все. Все огортаю своїми думками, над усім паную. Маю силу.
Не знає Костик, не знає, що жодної сили не спізнав. То я її йому дала, то я сповнюю його нею. А звідки ж я її беру, звідки її маю?
Роззираюся в помешканні. Саломея спить гола, оголена поруч зі мною оголеним. Ноги розкинуті, краса білих сідниць, у чорній гущавині ховаються м’які складки зловісного сорому, ворота малої смерті та ворота життя, безодня, у яку провалюється чоловік, серце пітьми, до якого пливе страшна ріка жіночого тіла, вгорі тієї ріки, на погибель у тому, що є перед- і позалюдським.
Я теж голий, член схожий на мертвого щура. Сморід людських тіл у погано обігрітій кімнаті відчувається інакше, ніж в опаленій духоті, — а від того допікає чи не більше. Сідаю на ліжку, відвертаюся від шкіри Саломеї.
А тому тепер план, офіцер завжди діє за планом.
По-перше, одягтися.
Одягаюся. Як холодно, немає вугілля у Варшаві.
Що далі? Сорочку застебнуто, краватку зав’язано, черевики зашнуровано, підтяжки рівно напнуто, жилетку застебнуто без нижнього ґудзика, піджак жахливо пом’ято, закинуто в куток, важко, війна, не час плакати над пом’ятим піджаком. Кастет на підлозі, тож його до кишені. Що далі? Тека. Після теки — Іґа. Іґа — на світлинах у теках Саломеї. Але передовсім — тека, а в ній — пакунок.
Щоби знайти теку, мушу дізнатися, хто ж той товстий львівський батяр і де він може бути.
Так робить офіцер, достеменно так: жодних емоцій, раціональний, він володіє собою, він спокійний, і я такий: я раціональний, я володію собою, я спокійний.
Саломея може бути єдиним потенційним джерелом інформації про того батяра whereabouts[36], як кажуть англійці. Whereabouts, гарне слово, батяр, Щепцьо і Тонько в одному товстому тілі, проклятий, хай би його пекло… Як там кажуть англійці?
Ні. Так офіцер не робить. Не заноситься. Емоціями. Зараз я офіцер. Резерву, але таки офіцер. Підпоручник резерву Константи Віллеманн, дев’ятий полк малопольських уланів, четвертий ескадрон, очільник третьої чоти, нагороджений Хрестом Хоробрих.
Я вже одягнувся. Добре. План: де той батяр? Саломея. Саломея не скаже. Мені не скаже? Не скаже.
Залякати її. Саме так.
Кухня, кухонний ніж, немає ножа, є тесак, на підлозі лежить тесак золінґен, котрим товстун замірявся мене вбити, але Саломея йому не дала. З тесаком сідаю охляп на Саломею. Нараз мені стає погано, нападає на мене млість, і ригаю, вибльовую на підлогу, сам не знаю чим, якісь геть перетравлені рештки, жовч, паморочиться в голові, опертись на ліжко, далі сісти охляп на тій гарній, підлій курві.
Курва прокидається, перевертається піді мною на спину, ніби вуж, що звивається в мокрій долоні, ніби я жодної влади над нею не маю. Гола, гарна, її повні груди так чудово розливаються їй під пахви, але зараз я офіцер, мушу відшукати теку. Сморід її тіла втирається, всякає в матерію мого зимового одягу.