Хто забере те дитя, питаю я, хто його забере? Ксик завдає його на плечі, біжить із ним кудись, весь мундир йому замазаний білим, очі широко розплющені. Не питаю.
Таке воювання на Мокотові, кавалерія у Варшаві. На Мокотівському полі сідає якийсь літак, останній польський літак, який я бачив, дивного типу, але схожий на карася.
Як то звучить, воювати на Мокотові, як то звучить, воювати на Чернякові, як то звучить, коли ворог пробивається через Вілянув, із півдня, жоден ворог не має пробиватися через Чернякув, жодні бої не мають точитися на Мокотові, на Мокотові люди живуть і п’ють каву в крамниці-кав'ярні Веделя, а ще гарячий шоколад, дім шоколадний, Юрчик махає до мене з-поза літери Ш у великому слові «ШОКОЛАД» на даху нашої веделівської кам’яниці, на вулиці стоїть мій опельок, опельок мій припаркований стояв, як може по тій вулиці йти німецький солдат, як можуть нею їхати німецькі легкі танки, якщо на ній стояв мій жовтий опельок олімпія з розкладним дахом, мій кабріолетик, у котрому я возив дружину та ще різних повій у ньому возив?
А все ж їхали легкі німецькі танки Черняковською і Пулавською, їхали навіть важчі, зі сходу їхали совєти, тому навіть краще, що німецькі танки, а не більшовицькі їхали Черняковською, а на моєму опелі, мабуть, якийсь генерал чи інший жирний інспектор утік до Румунії, дай Боже, щоб його по дорозі фріци з якогось літака розстріляли, заряди авіаційного каема дірявлять брезент на даху мого опелька, а може, й краще, було тепло, їхав із опущеним дахом, тому серія так лягла, що дірки поробила тільки в товстому генералі та його курві, котру він забрав із собою, відіславши дружину й дітей ще в серпні до Парижа чи кудись там, і помер генерал, сперши голову на кермо, а мого опеля просто звільнив, він просто лишився на шосе і чекає якоїсь доброзичливої душі, котра чуйно опікуватиметься його жовтою бляхою, кабіну від крові відмиє.
Або, може, десь під Бучачем чи Тернополем генерала з опелька витягли совєти, обдерли його до чорного тіла, генеральську курву зґвалтували і вбили або зробили з неї курву комісарську, і далі вже курва в моєму опельку їздить, на передньому сидінні біля червоного комісара… Усім їм цього зичу. Уже був мій опельок під Бучачем і Тернополем, такий рейд робили, мій опель, два шевроле і три польські фіати, дві п’ятсотвісімки та одна п’ятсотвісімнадцятка, точно пам’ятаю, організували те через автоклуб, навіть у газеті було, автомобілі в нас просто люксові, елегантні, але рейд і без того був гарний, ми з собою мали бриджі та кашкети, а панянки навіть шкіряні шапки, пілотки, ще й авіаційні окуляри, Геля мала авіаційні окуляри, і головне, що їхали з опущеним дахом, шосе номер вісім, але до Румунії не в’їжджали, хоч попервах був такий план, поїхати до Хотина, але не поїхали, подивилися тільки фортецю Святої Трійці, а потім, на зворотній, відвідини полку в Теребовлі, Тернопіль, Львів, Томашув, гарним шосе до Любліна, і Варшава.
Але коли то було, коли?
Три тижні тому у Варшаві поїхав із Рудницьким до генералів, котрі радилися, як краще буде здати столицю, та компонували собі в голові гарні речення для біографій в енциклопедіях та біографічних словниках, так само й той останній літак привіз накази, накази аж із Румунії від Ридза, потім знову до полку, на Рурську, поміж настовбурченими гребенями пілоток і поміж поглядами навідників і стовпами рефлекторів, у нас якась звичайна стрілянина, і тоді з’являється думка, щоб закопати якусь зброю, підказую: в назаретянок. Так гарно, ніби в романі: зброя в монастирі. Закопати. Щоправда, там є ще школа, а це вже не настільки схоже на роман, бо чи ж годиться ризикувати життям учениць?
Але якось таки зупиняються на назаретянках. Ксик, малий, вусатий Ксик ні про що й чути не хоче, як то, зброю закопати, та він зі зброєю помре, не закопає, але з рештою таки домовляємося, Рудницькому ні слова, бо нащо.
Знаходимо скриню, дуже добру, бляшану, ми її запаяємо, потім довга дискусія — що всередину? Чи для війни, чи для партизанки, чи для конспірації? Зрештою, перелаявшись, як росіяни на базарі, постановили, що карабінів не даємо, бо місця шкода, всередину йдуть три еркаеми, трохи різних пістолетів, хто що мав, пару вісів, кілька парабелумів, мій зокрема, з довгим стволом, якийсь іспанський пістолет[39] і великий тринадцятизарядний браунінг, але так добирали, щоби там були тільки дев’ятки, бо тільки дев’яток мали ще кілька коробок, Бєлєцький впирався, щоби докласти туди кілька дамських, шісток і сімок, таких, що в кишені поміщаються, бо такі дуже потрібні в конспіраційній роботі, так йому казали старі бійці з POW[40], то ми й доклали ще кілька дамських, переважно астри і якісь вальтери, але амуніції до них мало, разом, може, один набір шісток і сімок. Окрім того, гранати. Хотіли заховати ще один протитанковий карабін, новесенький, нам його дали щойно при мобілізації, але до скрині він не вмістився, тому ми постановили закопати його побіч, зосібна, складно, довго він так не простоїть, але, може, хоч трохи, законсервували його шміром, непромокний брезент, шнур, шмір, знову брезент, може, й постоїть.