— Ви злі на щось? — запитав Гостроріз. — Я починав працювати над вашим замовленням, та інші справи затягли мене. Ходити крізь стіни — дуже складна справа. Чому ви так на мене дивитеся?
— Що ви тут робите?
— Я міг би про те саме й у вас спитати. Хочете суничок?
Морт глянув на невеличкий кошик у чарівникових руках.
— Серед зими?
— Насправді це такі малі капустинки, просто трохи причаровані.
— А на смак як суниці?
Гостроріз зітхнув.
— Ні, як капустинки. Ці чари не настільки дієві. Я сподівався трохи розрадити принцесу, та вона тільки жбурлялася ними в мене.
Морт отетерів.
— Жбурлялася в вас?
— І дуже вправно! Винятково цілеспрямована панна.
«Здоров, — озвався голос у голові, — це знову ти, сам собі вказуєш на те, що ймовірність розгляду принцесою цейво із цим добродієм мала настільки, що неймовірна».
«Іди геть», — сказав подумки Морт. Власне підсвідоме починало його непокоїти: здається, в нього є безпосередній вплив на частини тіла, уваги яким він волів би зараз не приділяти.
— Чому ви тут? — запитав він у чарівника вголос. — Це має якийсь стосунок до цих портретів?
— Непоганий винахід, правда ж? — зрадів Гостроріз. — Я й сам ним пишаюся.
— Перепрошую, — сказав Морт втомлено, — у мене був важкий день. Гадаю, мені треба десь присісти.
— Є Тронна зала, — відповів Гостроріз. — Там зараз нікого, о такій пізній порі. Усі сплять.
Морт кивнув, а тоді підозріливо зиркнув на молодого чарівника.
— А чого це ви не спите?
— А, — сказав Гостроріз, — а я просто хотів глянути, чи лишилося щось у коморі.
І знизав плечима.[9]
Зараз саме час повідомити, що Гостроріз, незважаючи на Мортову втому й невиспаність, також помітив сяйво, яке той випромінював, і надмірну справжність — гострішу й якось невловно життєвішу за саме життя. Однак завдяки фаховій підготовці Гостроріз здатен здогадуватися про причини таких явищ, та, на відміну від інших людей, знає, що в таких загадкових справах очевидні відповіді завжди виявляються неправильними.
Морт не замислюючись проходить крізь стіни й не п’яніючи випиває кухоль питва, яке зробило вдовою не одну жінку, не через те, що перетворюється на безплотного духа, а через те, що стає небезпечно справжнім.
І дійсно, якщо поспостерігати за тим, як цей юнак, ідучи порожніми коридорами, проходить крізь мармурову колону й навіть не помічає цього, то стане очевидно, що світ стрімко втрачає свою справжність в його очах.
— Ви щойно крізь мармурову колону пройшли, — завважив Гостроріз. — Як вам це вдалося?
— А я пройшов? — озирнувся Морт. Колона здавалася цілком намацальною. Він вдарив її рукою й трохи забив лікоть.
— Присягаю, сам щойно бачив, — відповів Гостроріз. — Ми, чарівники, такі штуки помічаємо, — він запустив руку в кишеню мантії.
— Тоді ви, певно, і туманне склепіння над королівством помітили?
Гостроріз затнувся. Глек випав із його рук і розбився об кахлі. Запахло прогірклою салатною заправкою.
— Уже?
— Не знаю, чи вже, та королівством сунеться тріскотлива стіна, щоправда це, здається, нікого не засмучує, і…
— А швидко сунеться?
— …І вона все змінює!
— Ви її бачили? Далеко звідси? Як швидко вона рухається?
— Звісно я бачив. Я крізь неї проїхав двічі. Це було так, ніби…
— Але ви не чарівник, тож як…
— Менше з тим, ви що тут робите?
Гостроріз набрав повні груди повітря й заверещав:
— Усім тихо бути!
Запала тиша. Чарівник ухопив Морта за лікоть і потягнув коридором.
— Ходімо. Не знаю, хто ви такий, і сподіваюся, що матиму час це з’ясувати, але невдовзі має статися дещо страшне, і мені здається, що ви маєте до цього якийсь стосунок.
— Щось страшне? А коли?
— Залежить від того, як далеко той горизонт і як швидко він сунеться, — відповів Гостроріз, тягнучи Морта за лікоть боковим проходом. Коли вони дійшли до низеньких дубових дверей, він забрав руку й знову заходився шукати щось у кишенях мантії. Витягнув звідти шмат твердого сиру й неприємно м’який помідор.
— Потримаєте? Дякую. — І знову запустив руки в кишені, витягнув ключ і відімкнув двері.
— Воно вб’є принцесу, так? — запитав Морт.
— Так, — відповів Гостроріз, — але й ні. — Він завмер, тримаючись за ручку дверей. — Це було якесь несподівано проникливе запитання. Як ви здогадалися?
9
Були там півглека зіпсутого майонезу, шмат лежалого сиру й помідор, порослий білою пліснявою. Оскільки вдень у палацовій коморі зазвичай можна було знайти п’ятнадцять цілих оленячих туш, сотню куріпок, п’ятдесят голівок вершкового масла, дві сотні горщиків із тушеними кролями, сімдесят п’ять яловичих вирізок, дві милі таких і сяких ковбас, найрізноманітнішу птицю, вісімдесят десятків яєць, кілька осетрів із Округлого моря, казанок чорної ікри й слонячу ногу, фаршировану оливками, Гостроріз укотре зрозумів, що назагал чиста магія природи в усіх точках всесвіту виявляє себе таким чином: будь-яка комора, коли на неї вчинити набіг посеред ночі, завжди, незалежно від денного свого вмісту, міститиме півглека зіпсутого майонезу, шмат лежалого сиру й помідор, порослий білою пліснявою. —