- Шефе… - конфіденційно нахилився він. – А це правда, що дідусь… ну, що товариш президент… Борис Миколайович… ну, того?
Артур подивився на жест, коли зігнутим пальцем б'ють по шиї, поважно, і одночасно з тим смутно, покивав головою.
- Слабенько він тримається, Серьожка. Ой, слабенько, - зітхнув. – Це недобре, коли з батька народу за кордоном сміються. Знову побажають його відсунути… Ну, не дивуйся так. Вже нові оскарження йдуть, на початку травня висновок має бути в Думі.
- І що ж воно таке поробилось, Артуре Вікторовичу… Країна на колінах. Вважаєте, що буде краще?
- Майбутнє завжди краще, Сергій. Минуле не наше, сьогоденність ніяка. А у сусіда трава зеленіша… От, бля.
Сергій аж підскочив, інстинктивно потягся за пістолетом. В перший раз він почув, щоб шеф матюкнувся.
- Що таке, Артуре Вікторовичу?
- Дивись… дивись, кінь.
- Де?
Артур простяг палець і засміявся.
І дійсно, з вулички з другої сторони Патріарших ставків з'явилася жінка, яка їхала верхи.
Вдягнена в повний костюм вершниці, амазонка проскакала по бруківці, піднімаючи стрункі сідниці над кульбакою, посміхнулася їм сяюче, після чого відкинула волоси назад і шмагнула коня стеком. Арабський жеребець зібрався і понісся галопом, підкуті копита скресали іскри на каменях. Через мить з'ява зникла, тільки тупіт ще хвильку було чутно в завулках, доки зовсім не стих.
- Йооо… Це ж… шефе, а вже друга ночі доходить, - подивився Сергій на фосфоресцентні вказівки свого годинника.
Артур потягнув ще ковток з пляшки, обійняв охоронця рукою.
- Серьожа, я тебе… скільки то вже років?
- Майже п'ять, шефе.
- От бачиш! Сергій, мій Серьожка, Серьоженька. Ти мене ніколи не обманеш.
- Ніколи, - зовсім серйозно підтвердив Сергій.
- Ну от… тільки щиро, Серьожка. Ти мені одну в житті річ скажи: в чому тут річ з тими Патріаршими ставками?
- А?
- Ну, щось же тут, начебто, трапилося, правда? Когось автобус переїхав чи ще щось…
- Так ви не знаєте? – Також злегка підпитий Сергій заморгав. – Це ж тут Берліоз і Бездомний сиділи тут і пили сік!
- О, ні! І кожен про те пиття соку! Звідкіля це? З якоїсь книжки[59]?
- Так… І потім…
- Що потім? – Потім кіт був, і він голови відривав, а в туалеті гроші з'явилися. І ще був смутний диявол, і Азазелло… А рукописи не горять.
- Все тут? В оцьому місці?
- Хіба що так.
Артур піднявся, скинув піджак. Одночасно він почав розстібати сорочку і скидати туфлі.
- Це треба відзначити, сержанте, - пояснив він здивованому Серьожі. – Будемо купатися.
Сергій якусь мить дивився на шефа, що боровся з паском. Знизав плечима і почав розшнуровувати власні берці. Артур Вікторович роздягся д кінця, зіщулився від прохолоди, але відразу вишкірився в посмішці. Повернувся до охоронця, чекаючи, коли той буде готовий..
- Ну, то на три, сержанте… три!
З розбігу, мов діти, обидва стрибнули головою вперед в холодну воду. Решта охоронців дивилася на все те з вулиці, потягуючи сигарети та усміхаючись с поблажливим недовір'ям.
ХІІ АКТ
Дванадцять мільйонів,
Ми не в змозі прийняти більший транш без того, щоб не збудити підозру у наших акціонерів.
Москаль зітхнув, знудьговано подивився на молодого чоловіка, що сидів напроти.
Покрутив в пальцях передану йому ще в самому початку зустрічі візитну картку, двічі стукнув нею в стіл. "Junior Chief Executive Officer" – що це взагалі за посада[60]? Він поклав картки в чіткому порядку, потім притис пальцями дві випадкові і поміняв місцями, ніби фокусник: раз, два, три.
Кілька членів супроводу, що прийшли на перемовини, неспокійно здригнулися і поворушилися на своїх місцях. Вже раніше Москаль зауважив, як сильно їх нервує, якщо перетасовувати паперові картки з їхніми прізвищами. Він уяви не мав, чому вони реагували настільки нервово. Зрештою, то не мало ніякого значення.
Будь що, що шкодить нашому ворогові, є корисним для нас.
- Ви же казали, пане, пане… - Артур зиркнув на візитні картки в пошуках відповідної. – Ага, тут є, пане… Перасуолійокі.
Судячи по болісній гримасі, що пролетіла по обличчю голови делегації, йому вдалося зробити щонайменше три помилки в вимові прізвища. Покивав головою, провів поглядом зліва направо по обличчях фінів.
- Але ж я на початку теж казав панам, що мене не цікавлять, ви вже пробачте, панове, роздрібні інвестиції.
- Дванадцять мільйонів – то… - відсахнувся молодий чоловік.
- Добре, назву то інакше: дрібно-фермерські, кустарні. Зовсім не відповідаючі моїм надіям чи потенціалу. Панове бажають когось, хто дасть вам менше? – Він сягнув по телефон, що лежав на столі. – Можу відразу ж надати вам кілька номерів.
59
До речі. Книжкове видання "Майстра і Маргарити" польською мовою з'явилося раніше, ніж російською (1969, видавництво Czytelnik). А в СРСР – в 1973 році. Так що Артур міг читати цей роман, який був в Польщі дуже популярним.