Підпиши.
- Підпиши, - лагідний глос слідчого сплив наче мед з молоком на його скатований розум. Він нахилився і тремтячою рукою чітко виписав на нижній частині всіх аркушів: Ніколаєвський О.Є.
- Дякую вам, Олександр Євгенович.
Лампи несподівано згасли. Господар заморгав, щоб звикнути до синюватої напівтемряви свого кабінету. Надалі світився величезний екран, на якому маріонетки, затримані на половині руху плоті і пристрасті відігравали своє tableau vivant[65]. Москаль вийняв у нього з долоні авторучку, накрутив ковпачок, сховав до кишені.
- Дякую вам, Олександр Євгенович. Мій юрист пришле вам один екземпляр умови на прочитання. Передавайте мої поздоровлення молодій парі,- дійшов до Ніколаєвського голос, що віддалявся по коридору.
Тремтячими руками він взяв пульт, виключив телевізор. Потім закрив обличчя руками і гірко заридав.
ХІІІ АКТ
Рубльовське шосе, на переломі тисячоліть
Красивими можуть бути зимові ночі над Москвою.
Звичайно, не всі вони красиві, але ж можуть бути такими. А це як раз була одна з тих ночей: сніг скрипів під ногами, іскрився тисячами діамантових окрушин в світлі місяця, спадав з прикритих товстими шапками дерев і сипався дрібним пухом з дахів.
Вітру зовсім не було, тому повітря стояло нерухомо, хмарки пари, що добувалася з вуст зібраних на подвір'ї, оточували їхні голови своєрідними ореолами, через що все виглядало так, якби перед будинком зібралася юрба святих. Святі з передпліччями у шрамах та татуюваннях, з двадцятичотирьохкаратними посмішками і холодними очима, чоловіки, благословенні плечима наче дубові віти і повнісінькою відсутністю будь-якої моралі.
Його бійці. Його приватні гончі пси.
- Ну що, дорогі мої панове. – Артур Вікторович проходжувався поміж ними, цокаючись по черзі келишком, наповненим спиртом з шампанським. – За цей новий, двохтисячний рік! За це нове тисячоліття[66], хай нам ще більше в ньому щастить!
- Ваше здоров'я, Артуре Вікторовичу! - Сергій став перед шефом, приклавши в салюті долоню до шапки. – Щоб нам в усьому везло!
- Гроші в нас є, то все інше знайдеться, Серьожа! Артур Вікторович покліпав свого особистого охоронця по плечу. - Ну все, хто залишається на службі, той залишається; хто їде, той їде! З Новим Роком, хлопці, побавтеся добре!
Всі одним махом допили шампанське, приснув кришталь келишків, який розбивався на гранітних кубиках подвір'я; рикнули п'ятилітрові двигуни потужних позашляховиків, хлопнули двері.
Москаль з деяким розчуленням дивився на те, як його армія від'їжджає на заслужений за цей рік відпочинок, на всій швидкості і на довгих світлах летячи до найкращих нічних клубів Москви. Просто в обійми шикарних повій, до опарів марихи та хмар коки. Головою вперед в море горілки і ліс міліцейських інтервенцій.
Він знав, що частину людей йому доведеться завтра витягувати: побитих, отруєних не дуже чистими наркотиками, похмільних – з міських лікарень чи арештів, а це буде вимагати чергових розмов зі слідчими та скандалів з прокурорами.
Він знав все це, але ж і вони знали.
В них була пригнічуюча все і вся певність, що Москаль не залишає своїх, що про кожного з них спам'ятає, що сам, особисто, приїде забрати з камери слідчого ізолятора, похлопає по плечу, кине зміну вбрання. А потім відвезе просто на полігон, де протягом дванадцяти годин вони будуть бігати, підтягуватися, стрибати, вмирати живцем і блювати собі на руки, аж ввечері, ледь живих їх затягнуть до гарячої бані, де їх будуть чекати горілка і жінки.
Бо Артур Вікторович містився для них в одному слові.
Батюшка.
- Іди-но сюди, Дашо. – Він обійняв струнку талію молоденької росіяночки, зараз укриту під каракулевим хутром. Москаль почув, як та вся затремтіла, але знав, що то не від морозу. – Пішли і ми святкувати, ніч ще довга.
Дашка захихотіла, затріпотіла ненатурально довгими віями. Цього вечора вона вже втягнула велику дозу, тому, мабуть, не до кінця розуміла, що діється.
- Автомобіль, Серьожа, повинен бути готовий на чверть на дванадцяту.
Москаль видав ще одне розпорядження, після чого рушив по сходах до дому.
Через облицьовані чорним деревом двері він увійшов вхідного холу площиною в декілька десятків квадратних метрів. Привезені з Греції та Італії античні статуї дивилися пустими зіницями, як він проходить крізь наступні кімнати та анфілади.
- Приготуйся, Дашо. Ти знаєш, що повинно бути, і як. – Він підштовхнув дівчину вперед, сам повернув до кабінету. – І чекай мене.
66
Це ж вже скільки раз говорили всьому світу, що 2000 рік – це останній рік ХХ сторіччя і тисячоліття, а 2001 рік – перший рік століття і тисячоліття. Ай-ай-ай!