- У нас не крадуть, - кидає через плече Кульський, дивлячись на бородача злим поглядом.
Той хоче щось сказати, але ж від цього наміру відмовляється, і вірно. Кулек останнім часом зробився дражливим на пункті злочинності, бо кілька разів траплялося, що з незамкнених квартир по сусідству зникали різні речі.
Нічого великого, але ж сам прецедент був турбуючим: ще нещодавно ніхто з місцевих не замикав дверей, око сусіда діяло краще, ніж найкращий сторож. Нібито десь на Брестській ще з'явилися румуни зі своїми килимами і обробили декілька ьудинків, доки їх не погнала міліція. Ось це теж було недобрим: замість того, щоб зробити справу, як належить, хтось подзвонив псам.
Вручаю кожному його частку нагороди. Тай не за теж мені допомагали, намагаються вони пояснювати, без усякої вигоди, а для них це ж…
Кожен має власну ціну.
…щось виняткове, отак принести додому помаранчі. Гроші, про які всі мріяли, є, ніби у кожного, але ж в магазинах надалі пусто, так що добре подарувати людям посмішку.Тим більше, що хто знає, коли і в яких обставинах я можу ще з ними зустрітися? Не виключено, що колись мені знову придасться їхня допомога.
- Ще раз дякую! Веселих свят! – кричу я на від'їзді, махаючи в дзеркальце заднього виду.
Минаю ніяких, сірих робітників, що завантажуються до "вісімнадцятки", намагаюсь обминути зупинку, щоб не заляпати всіх багнюкою, в яку перетворився посипаний сіллю сніг. Це вдається мені не до кінця, але ж, щож, таке воно життя… Тут нічого не зробити, не можу ж я їхати тротуаром.
Залишаю зліва церкву за Чотирма Сплячими[9], дивлюся ще далі, на будинки лівобережної Варшави, що здіймаються в сіре небо. Палац Культури[10] і Маріотт[11] стирчать самотньо, дивлячись в захмарене небо, мов два одинокі хуї – один з епохи, що вже проходить, другий – з епохи, що надходить. Тяжко зітхаю, але ж відразу всміхаюся власним думкам: колись в мене буде бюро саме там, в самому холерному центрі. На найвищому поверсі Інтрако[12], з ліфтом і центральним обігрівом. Ех… можна і помріяти.
Завертаю на вкриту асфальтом стоянку при офісному будинкові підприємства, з тяжким серцем виключаю двигун. Що поробиш, щонайбільше, хлопцям знову прийдеться мені допомогти. Висідаючи, вляпуюся черевиком прямо в напівзамерзлу калюжу, потім витворяю чудеса акробатики, щоб переступити її ногою і дістатися до другого берега. Якийсь час ще борюся з примерзлим замком в дверцятах, тільки потім вдається дістатися до багажника.
- Хо, хо, хо! Прийшов американський Святий Миколай! – гукаю я, входячи до підприємства з першим ящиком помаранчів.
Відразу ж з'являється хтось, хто бажає прислужитися, так що передаю йому вантаж, збираю людей, і ми рушаємо за рештою ящиків. Бачу, як обличчя відразу ж роз'яснюються усмішками,тільки запах цитрусових б'є у ніздрі,а зачароване в плодах сонце відбиває і буквально перетворює світло нашого сірого, гидкого неба в м'яку, теплу позолоту. Це настільки просто, достатньо дати людям щось таке, чого вони не мають…
- Пане Артуре, чи можна пана на слівце? – звертається до мене Кушняж, керівник зміни в другім цеху.
- Звичайно.
Віддаємо свої пакунки і я ще раз нагадую людям: самим не брати! Все розраховано, повинно вистачити на всіх! Заходжу з Кушняжем нагору до профспілкових кімнат.
Беатка, моя секретарка, поглядає на мене понад оправою окулярів.
- Пане голово, день добрий, тут ось лист з центру… І ще треба підписати ось ці документи щодо найму складу в третім корпусі…
- Добре, Беатко, зараз. Я теж радий бачити пані. – Стягаю куртку і закидаю на вішак. - Заходьте, пане Кушняж, поговоримо.
Проходимо далі, до ніби-кабінету. На стіні великий прапор "Солідарності", під ним фотографія з візиту Валенси на підприємство та оправлений в рамку лист з подякою від НСПС за нашу активність під час виборів. Всюди течки, папери, розкриті правові норми, помітки Войтека… Ворох документі, які давно було треба підписати.
В попільничці недопалки трьохденної давнини. Знову треба буде зробити Беаті зауваження, ех… Чесно кажучи, я б волів залишити її після робочих годин та добренько так повчити обов'язків секретарки. На жаль, з декількох вільних розмов я зробив висновок, що у неї є власний чоловік, дитина і дім, а невинний флірт на роботі її зовсім не цікавить. Дурна баба, бо це ж тільки забава… Ну добре, сьогодні ще раз культурно попрошу, а наступного разу отримає відставку.
Ментальна помітка на майбутнє: не вибирати секретарок тільки на підставі того, що вони самі про себе скажуть і як ладно себе представлять. Обов'язкові практичні тести.
9
Пам'ятник Радянсько-Польському Братству зі зброї, у народі: Четверо сплячих — пам'ятник на Празі на площі Віленського вокзалу (колишнього Петербурзького на кінцевій станції Петербурго-Варшавської залізниці) у Варшаві. Там було зображено двох радянських і двох польських солдатів.
10
Палац культури і науки (колишній Палац культури і науки ім. Йосипа Сталіна) – один з найвищих (висота 188 м, зі шпилем – 231 м) хмарочосів у Польщі, розташований у центрі Варшави на площі Дефіляд. Побудований за три роки під керівництвом радянського архітектора Льва Руднєва і введений в експлуатацію у 1955 році. Архітектурний стиль — суміш архітектурного ар-деко, соціалістичного реалізму і польського історизму. Тепер тут розміщені офіси багатьох компаній і державних установ (кінотеатри, театри, магазини, університети (Collegium Civitas), наукові органи). Також тут проходять різні види виставок і ярмарок, серед яких Міжнародний книжковий ярмарок (з 1958 р.). В палаці розташовані конференц-зал на 3000 чол., музей техніки, музей еволюції ПАН і Палац Молоді з басейном.
11
Маріотт - елітний готель у сучасній висотній будівлі (140 м) в самому центрі міста знаходиться в 3 хвилинах ходьби від трамвайної зупинки та за 6 хвилин ходьби від магазинів та ресторанів комплексу Złote Tarasy.
12
Башта INTRACO, це хмарочос (висота 107 м), який знаходиться в центрі Варшави. Фасад виконано зі скла синьо-зеленого кольору. Будівництво почалося в 1974 році, а завершилося – в 1975. Тоді цей будинок був другим за висотою в Варшаві.