Вагаршапат.
- І не боязко вам було залишати сина, Абіраде Паранцемовичу? Вагаршапат[24] – це ж таке красиве місто.
- Ти… - прошипів той, готовий стрелити, але в цю мить на трибунах зчинився якийсь галас. Майнули сині кашкети з маленькими орликами, хтось крикнув, коли піднялася та впала донизу біла гумова палиця. Вірмени приснули в усі сторони, залишаючи мене один на один зі своїм поводирем. Той розглянувся по сторонах, пістолет відвів. – Ще зустрінемося!
- Сумніваюсь, - буркнув я, дивлячись на те, як він відбігає і змішується з юрбою.
- І що то за збіговисько, громадянине?
Задоволений сам собою Кучепа раптом пройшов пустою трибуною, начебто Цезар, який піднявся на Капітолій. Його віддані ліктори завзято пригощали палицями та носками чобіт схопленого перед тим вірменку, який вже залишив всілякі спроби втечі і тільки закривав голову руками.
- Клієнти питали, чи не продам їм трохи щастя.
Я усівся на складаному стільці, відчуваючи, як піт стікає по спині.
- І що, громадянине, продали?
- Такі трансакції я проводжу виключно з органами охорони законності та порядку нашої коханої третьої Речі Посполитої.
На стосі касет я поклав конверт. Кучепа взяв, помацав пальцями товщину.
- Щось ці п'ять відсотків дуже марні…
- Бо то ж тільки перший внесок. - Я вибив пальцем цигарку з пачки, почастував начальника. Після деякого вагання він взяв; Сивий послужливо клацнув запальничкою, а мені подав замовлене раніш морозиво. – Щось довго у вас пішло.
Кучепа знизав плечима.
- Твій гонець не міг нас знайти. Щось твій Сивий не швидко втумкує, а я ж сказав, що ми будемо за будкою, а не перед нею… То коли другий внесок?
Я видмухнув димову хмарку, дивлячись, як та злітає в ідеально лазурне небо.
- За тиждень, в той же самий час. Своїх доберманів можеш не брати, а то ще людей моїх перелякають.
Майор добродушно подивився на своїх підлеглих, як батько дивиться на неслухняних дітей.
- Нехай трошки побавляться. Заслужили.
Я торкнувся авторучки, що лежала в кишеньці жилетки.
Кивнув.
- Ми всі заслужили.
ІV АКТ
Все ще тоді, коли пенсіонери одержували мільйони
Тут буде кухня,
сполучена з їдальнею двома арочними склепіннями. Окрім функції підпирання стелі, вони створюють своєрідну аркаду, яка, завдяки стійці, розділяє денну частину на дві зони. Таким чином, ми не втрачаємо простору…
Я позіхнув і відключився, дозволяючи архітекторові перенести вербальний напад на Марту. Мене така балаканина не переконувала, не кажучи вже про те, що сам цей тип мене ніяк не переконував. Якщо він розумівся на тому, що робить, то не повинен відчувати потреби вивалювати все це мені на голову. Чи може він бажав видоїти з мене додаткові бабки, що частенько траплялося з дармоїдами його покрою.
Ділянка була величезною, зеленою і тихою. Саме такою, яка мала бути – далеко від усіх та усього, на кілька сотень метрів віддалена від виїзної траси з міста, майже незаймана. Доведеться лише поправити дорогу, бо, як почнуться дощі, то картер відразу ж роздовбаю.
Чи може купити позашляховик.
Чи може і те, і друге.
- …як вважаєш, Артуре?
- Я… так… може бути. – Кивнув, виймаючи руки з кишень. – Тільки, щоб було порядно.
Марта подивилася розлюченими очима, але ж це не створило на мене ніякого враження. На її настрій в мене не було часу. Не знаю, нащо нам було влаштовувати цей театр з оглядом на місці.
Була ділянка, були плани. Була людина, яка отримує за це гроші, в будь-який тиждень могла з'явитися бригада будівельників. І всім було сказано робити, як належить.
Нарешті я міг збудувати порядний дім. Виїдемо к чорту з тієї трущоби на Празі, залишимо за собою обіссану браму, штукатурку, що відвалюється, і сусідів-п'яничок.
Будемо мешкати самі. Новаковський не стане заливати нам стелю, коли залишить в кухонній раковині обскубаного голуба і забуде, що не закрутив воду. Не буду я кожного ранку крізь каналізаційні труби слухати, як Ольховська кричить на своїх плачучих короїдів. Кінчаємо з пічним опаленням і з морозними квітами на вікнах. Люди перестануть спочатку підіймати переді мною шапки на вулицях тільки тому, що хтось з їх родичів працює в мене, а потім обговорювати за спиною.
- Чи не міг би пан затвердити кошторис? – Молодик послужливо усміхнувся. – Бо миж додали ще сауну в підвалі, що має вплив на все будівництво…
Я вирвав з його руки картки і подивився на стовпчики цифр, які внизу зливалися в зовсім непристойну суму.
- Добре, - коротко кинув я.
Я знав, що Марту це доводило до шалу, коли я не торгувався з людьми за кожен гріш, не перевіряв усього рядок за рядком. Вона вважала, що таке крихоборство є формою ощадливості. Я ж знав, що відповідна позиція в житті вимагає, відповідно, легкого відношення до готівки і людей.
24
Вагаршапа́т (колишня назва Ечміадзин) — церковна столиця Вірменії, одне з п'ятьох найбільших міст країни, найбільше місто марзу (області) Армавір. Місто розташоване за 20 км на захід від Єревана та за 15 км на північ від залізничної станції Ечміадзин. Одне з найвизначніших міст Вірменії у культурному та релігійному плані, оскільки саме в ньому розташована резиденція Вірменської апостольської церкви та найстаріший у країні монастирський комплекс, побудований у 302-303 рр. Місто назване на честь свого засновника, царя Вагарша I, та у II—IV століттях було столицею Великої Вірменії.