- То що… в цьому році, - нахилився я до Ліванєнки.
- Грудень! – підхопив той. – Тоді сніг буде красивий, баню мені тільки но збудували, так що візьмемо дівчаток і щось випити… Я ж покажу вам місто; Росію вам покажу! Це не менше як тиждень треба посидіти!
- Тільки щоб повернутися перед святами, - застеріг я.
- А побажаєте?..
- Треба перевірити.
☭
Завжди я мріяв: щоб здійснити таку подорож саме так. Вихований на оповіданнях про мальовничі пейзажі Росії, і досі маючи перед очима чудові кадри з природничих кінофільмів про Сибір, з головою, наповненою традиційними піснями, не забуваючи чудесного звучання віршів в типовому для російського метру ямбів, дифірамбів та трохеїв[29], пам'ятаючи рвучі серце описи подорожі санями, що мчали просторами білої пустки з "Мертвих душ" – я вирішив подорожувати поїздом.
До вагону я сів на Центральному, моя родина прощалася зі мною, ніби то я їхав на вічне поселення та бродяжництво. Навіть Марта здавалася зворушеною, я зчитував з її обличчя так давно вже не бачену турботу та аванс на рахунок туги днів, що наближалися.
- Тримайтеся, на Святвечір повернусь! – крикнув я з вікна, а потім закрив його ще до того, як потік повітря втиснув до середини ще більше холоду та смороду з тунелів, до яких втекли перед страшним морозом всі безхатченки з усієї столиці.
Я усміхнувся товаришам по подорожі, ще раз перевірив, чи не впаде важка валіза під час гальмування. Забита одежею та косметикою, вона лежала на верхній полиці мов камінюка; з нею нічого не мало статися.
Потім я загорнувся в ковдру, сунув до вух слухавки "вокмена", з яких хор Олександрова вже як найкраще виконував свої пісні. Витягнувся на завбачливо викуплених трьох паралельних місцях, намагаючись не помічати повних незадоволення поглядів інших пасажирів, збитих на своїх дуже вже вузеньких сидіннях.
Я відкрив сьомий том на закладці, все більш вправніше розшифровуючи літери оригінального видання.
"Вся проблема полягає на тому, що. Настільки холодно, що вуста встиглиб напирати зараз вперед все більш широкою та потужною масою, і, не інакше, як з селянством"…
Заснув, навіть не знаю коли, заколисаний одностайним ритмом потягу та мірним стукотом коліс на рейках.
Пробудився я в іншому світі, наповненому яскравим світлом, що било прямо в очі, покрикуючих голосів та стукотом підкованих чобіт на даху вагону. Тересполь, промайнуло мені в голові.
Митник в гротескно великому кашкеті з грюкотом відсунув двері і запалив обидві лампи денного світла, замінюючи нутрощі сонного купе в зимний прозекторіум. Я висунув з-під ковдри одну руку, подав йому паспорт.
Саранча в шапках вушанках перевалила через купе і пішла далі, залишаючи на пам'ять про себе витягнуте ущільнення з вікна та розбебехану торбу повної дамочки, яка сиділа навскіс від мене, і яка зараз жалілася, намагаючись знову запхати в неї свої манатки.
Потяг рушив. Ми з'їхали з прикордонної станції і дуже скоро заглибилися у непроглядну темінь білоруських полів та лісів.
Я вирішив, що, коли вже мене розбудили, то піду відлити. І це було першою помилкою.
В коридорі повітря видалося якимось… іншим. Я не міг відразу зорієнтуватися, в чому річ, але мені блискавично розхотілося в ньому спати. Різке воно було чи що?
Відсутність черги до сортиру повинна була мене стривожити, навіть в таку пору, але що ж - рідко хто ламає собі голову позитивними речами. Я штовхнув двері і сунувся до вузенької, сповитої напівтемрявою кабінки.
Потягом труснуло, а я почув, що ноги не тримаються підлоги. В жесті відчаю я викинув руки догори та вбік, намагаючись схопитись за будь що і не впасти, зірвав якийсь гачок і дуже сильно стукнувся ліктем… Завис на руках мов якийсь гротескний Христос, потім ледве підтягнув коліна і, спираючись стопами в кути приміщення, зміг якось стати.
Нахилився, підняв кришку унітазу – і зрозумів, чому підлога була такою слизькою. Вже довгий час мороз в спілці з… вологою… повинні були заткнути злив, тому рідина та інші… субстанції… збиралися в трубах, спочатку стигнучи, замерзаючи та підіймаючись все вище. І вище. Аж в кінці…
З тяжким зітханням я сунув руку до ширінки. Єдине, що я міг зробити, це ощадити ті залишки місця для когось, в кого буде більша потреба, а самому спробувати – ну, спробувати поцілити ось у той куточок… бее…
Коли пара почала підійматися клубами, я лише набрав повітря до рота і намагався не дихати.