Відсуваюсь назад, дозволяючи, щоб увага членів нашої спілки сконцентрувалася на ньому. Знову він стане насміхатися наді мною, нібито я зображаю з себе зірку, як Поломський[4] на сцені… Войтек часто любить пожартувати, але ж часом я чую в його словах тінь гіркоти, якби – ну, не знаю – він мені в чомусь заздрив?
В той час, коли він сидів в своєму універі, я орав на нічній зміні в морозильній камері. На його захист магістерської дисертації я прибіг прямо з чергування в котельні. І відчував себе, як той дурень, стоячи там з руками в кишенях серед його інтелігентсько-міщанської родини тіток в білому мереживі, дядька професора, що височів над ними, та батька і матір, які з такою абсолютною впевненістю дивилися на двері кабінету наукового керівника.
Вони не мали і думки, нібито Войтек не дасть ради, бо це ж було природно, що він буде паном магістром… Всі вони були, ось і він буде. А я навіть не подав йому руки, коли приятель вийшов. Мені було соромно, що під нігтями в мене чорний вугільний пил.
Своє вище навчання на вечірньому відділенні я почав, коли Войтек почав працювати над докторською дисертацією. Я уявляв собі, нібито це щось змінить, поза тим, історія мені завжди дуже подобалася… Вже в ході навчання я відчув, що це не буде тим, що я хочу, але ж я уперто йшов далі – щоб ніхто не казав, нібито я спікся на половині дороги. Потім, і дійсно, я отримав роботу в школі, декілька років мені навіть подобалося те, що я вчив дітлахів.
А що зараз? Я, після моєї з такою працею витягнутою вечірньою освітою, і Войтек з двома вищими освітами та готовою дисертацією – обидва в одному і тому ж молоховів Жераню[5], у змінному темпі скручуємо нікому непотрібні вузли до бридких автомобілів та тягачів, які псуються відразу ж, з'їхавши з конвеєра. Дві різні людини з двох різних світів, ми обидва досконало використані системою. Утилізовані.
Я хвильку подивився на те, як Войтек пояснює робітникам основи правної системи для діяльності наших тільки-тільки заснованих НСПС[6]. "Ніхто до нас не причепиться" – пояснював він повільно, спокійно, все по черзі. "У всій країні їх повно, всюди засновують. Але ж ми не бажаємо бути тільки бригадою, правда? Бо це ж є наше підприємство, це ми його створювали і станемо творити далі".
Так, дуже спритно він все це вигадав, не можу нічого сказати. За один вечір він прочитав всі необхідні правові акти і за пляшкою горілки накреслив мені головні основи структури. Ті, що видно офіційно, і ті, що будуть в перспективі. Посередні припущення, так він висловився.
Дуже розумний тип, цей Войтек; це я завжди знав. Ось тільки бракувало йому деякої пробивної сили. Він хотів розвалити системузсередини, повільною працею біля самих основ – я ж йому поясняв, що справи вирішуються раз і назавжди. І нащо нищити те, що можна перебудувати? І от спільно ми витворили тандем, якого неможливо було подолати.
- Пан Артур, пан директор просить. – Мене легко торкається хвиля солодко-пряного аромату парфум. Марлена стоїть поруч у всій своїй грації та бойовому порядку, зацікавлено дивлячись на перші установчі збори нашої спілки. – І що, так це і має виглядати? Прямо в цеху?...
- А пані як би бажала? – кидаю я майже інстинктивно, краєм ока дивлячись на шпильки її замшевих чобітків за коліно.
Вона знала, що в неї стрункі ноги, і любила їх показувати… "Директорська сука", - так називали її за спиною мої колеги з роботи. Я поділяю їхню думку, але ж був далекий від того, щоб вкладати в це слово такий же, як вони заряд презирства. Сука – це не звір; сука – це функція… Сам я бачив все це, скоріше, в категорії неохочого компліменту.
- Я, пане Артуре… - дуже делікатно вона кладе мені долоню на плече; чую, як вона впиває червоні кігті в тканину, - я віддаю перевагу більш приватному. Щоб було інтимно, з пригашеним світлом.
Дурнувато всміхаюсь, одночасно уявляючи її на шкіряних кріслах в затишку кабінету Здзіховського. Вчора ввечері всі ми випили трохи більше необхідного, потім пригасили світло і потанцювали під закордонну музику, а вона терлася об мене так, що… Майже чую запах тічки, що б'є від неї навіть зараз.
- Тяжко було б читати… - вирішую я і далі грати дурня та звести все на жартики.
Вона ж тільки усміхається своїми перловими зубками, трясе кучмою завитого світлого волосся.
- Шкода. Пан директор просив…
Переходимо до офісної частини, де снують знуджені люди, що перекладають папери з купки на купку і постійно щось перераховують на потворних калькуляторах. Марленка йде попереду, я ж не можу відірвати очей від її сідниць. Коли ми починаємо підійматися по сходах, вона оглядається і лукаво дивиться на мене через плече.
4
Є́жи Поло́мський (1933) — польський естрадний співак, актор. Музичний стиль Єжи Поломського відзначається ліризмом, емоційністю та задушевністю, співак має багатий тембр голосу. У доборі репертуару відіграє велику роль мелодика і тональність твору. У шістдесятих — сімдесятих роках XX століття Поломський виконував пісні, що стали хітами: