Він вийшов на середину площі мірним, спокійним кроком, насичуючи очі кожною архітектурною деталлю, кожним спомином, які протягом десятків, сотень років запало поміж ці камені, вгризлося в заправу цеглин.
- Тільки погода… - сказав він неясно до кого. – А вище нас вже тільки зірки.
Серьожа запитально подивився на нього.
- Артуре Вікторовичу?
Охоронник вже знав, що шеф часами, як здається, розмовляє з власними думками. Але він ще не навчився відрізняти, коли уваги, які робилися, на перший погляд, без всілякого зв'язку з дійсністю, принаймні частково адресовані йому.
- Сорок чотири тисячі осіб, Сергію Костянтиновичу. Танки, самохідні гармати, буксирувана артилерія, ракетні установки, піхота, сапери, штурмовики, мотоциклісти… Чоловіки та жінки. Того дня весь світ лежав біля наших ніг, разом зі штандартами німецько-фашистських загарбників.
- Це ви про Парад Перемоги, Артуре Вікторовичу, - домислив Серьожа. - Мій дід був тут, в колонні Першого Українського йшов.
- А мого не було.. Тоді він вже лежав в землі під Куропатами[43].
- Багато згинуло заради Перемоги, Артуре Вікторовичу.
Охоронник покивав головою. Він не міг знати, чим були Куропати, втім, а звідки?
- І тільки погода… П'ятсот сімдесят само льотів повинні були пролетіти тридцять кілометрів, стальних соколів в шикові, готових промчатися над Москвою. Не склалося, треба було відмінити.
- Всього не можна контролювати, Артуре Вікторовичу.
Очі Артура блиснули, коли він посміхнувся під свіжо запущеним вусом.
У нього було страшне бажання запалити, тому витягнув сигарету. Сергій стрельнув запальничкою, подаючи вогонь. Бізнесмен затягнувся, скривився. Він кинув ледь почату сигарету на землю і роздавив підбором. Ні, це було не те…
- Все можна, Сергій Костянтинович. Все.
Вони повернулися до автомобілю. Біля "Метрополя" як раз стяла купка гостей, а може учасників одного з незчисленних прийомів, що відбувалися в готелі. Артур вже мав сісти до машини, коли несподівано схопив Сергія за руку.
- Серьожа, що це?
Охоронник інстинктивно сунув долоню за пазуху, озирнувся по сторонах.
- Що таке, Артуре Вікторовичу?
- Той… Артур винюхував, хапаючи в холодному повітрі летючу нотку. – Цей запах? Чуєш?
Серьожа полегшено просопів, поставив пістолет на запобіжник.
- Тютюн, Артуре Вікторовичу. Хтось люльку палить.
- Люльку… - Клацнули двері, черех хвилю охоронник теж сів за кермо. – Сергію Костянтиновичу, а в Москві можна люльку купити?
- Тут все купити можна.
- Тоді завтра пошукаємо. А тепер вже везіть додому, там приятель чекає.
Паспорт прийшов в четвер. Новенький, пахучий, ідеально чистий, як свіжа сторінка в житті. Артур подивився на своє фото, виписане кирилицею ім'я, по батькові і фамілію, московську адресу прописки…
- Все збігається, Артуре Вікторовичу?...
Присланий Котлицьким начальничок стояв біля дверей з міною прохача, який сподівався на лагідний вимір кари.
Артур великодушно кивнув.
- Так, дякую. Якщо що-небудь було б потрібно, якби я міг зі свого боку допомогти…
- Нема про що говорити!
М'яко зачинилися звуконепроникні двері. Він залишився сам.
Артур відкинувся в кріслі, перегорнув сторінки документу і кинув його на стіл. Популярна газета з Польщі, що лежала поряд і була відкритою на першій сторінці, кричала великими літерами заголовка: "Звинувачення у потрійному вбивстві для Артура К.".
Швидко, в самий час.
- Такі справи можуть тягнутися роками. – Артур потягнувся за люлькою, почав поволі, методично набиваючи її тютюном. Цьому шляхетному мистецтву він почав вчитися всього лише три дні тому, а вже відчув, нібито робив це протягом всього життя. – В них немає доказів, в них немає свідків, в них немає нічого. Процес за непрямими доказами…
Часом і цього вистачить, щоб знищити людину.
- Польща і та для нас є вже закритим розділом. Втім, завжди такою була… Чортів версальський виродок, з ним тільки клопоти.
Тебе стануть шукати. Спробують дістати навіть тут.
- Можуть пробувати. Тільки дурень, приходячи за медвежою шкірою, вповзає до ведмедя в барлогу.
Хтось ледь чутно постукав в двері і відхилив їх: його нова секретарка. Тетяна посміхнулась блискучими білими зубками.
- Товаришу директоре, Котлицький на лінії.
День Ветерана.
- З'єднайте! – наказав, відклав люльку і взяв телефонну слухавку. – Зараз дізнаємося, скільки нам це коштувало… Йосипе Івановичу, всього найкращого з приводу Дня Ветерана!
Якусь хвильку слухавка звучала здивованою луною, потім одізвалася голосом Котлицького:
- Артур Вікторович, доброго дня… А звідкіля вам відомо, що я ветеран?
43
Куропати (біл.