- Старе російське слово, Артуре Вікторовичу. Я сам у словникові Даля перевіряв,начебто ще з дев'ятнадцятого сторіччя.
- З яких це часів ти словники читаєш, Серьожа?
Охоронник усміхнувся, злегка засоромлений.
- Так, коли нічна служба, тоді… Для власного розвитку. Та слова важкі, а я, коли якого не знаю, тоді злюся на себе. Тоді мені спати не хочеться.
- Добре, нехай буде. Так що то за чурки, в кінці кінців, га?
Артур почув, як раптово йому зробилось гаряче, хоча кондиціонер пройшов повний огляд ще в минулого місяця.
- Сержанте, кажіть по ділу. Які знову чеченці? Звідкіля ви таку дурість принесли?
- Усе місто говорить, Артуре Вікторовичу. Що, нібито, Ніколаєвський від них гроші взяв чи товар якийсь… Ну, як тільки війна починалася. І потім наших, в сенсі людей з спеціальних служб, так нацьковував, щоб ті по черзі його кредиторів ліквідовували. Дописане до списку прізвище тут, випадкова жертва там… Говорять, що сам Дудаєв в це замішаний був, а зараз зорієнтувався і якусь Фатіму проти Ніколаєвського послав…
- Оголосив, - прошепотів Артур. – Оголосив проти нього фетву… Серьожа, коли це було? З якого часу чеченці за ним йдуть?
- Говорять, що якось від Нового Року, Артуре Вікторовичу.
Я попереджав тебе від зв'язків з ним. Ти не послухав.
- Треба було раніше мудрити, а не після факту!
- Артур Вікторович, та я сам тільки-но довідався…
- Не до тебе кажу! – гнівно рикнув.
Серьожа скулився на своєму сидінні і більше не озивався.
Артур нервово шарнув вуса, прикусив нижню губу. Чорти б його взяли!...
Ніколаєвський укрив частину коштів в його кишені, а тепер чортові горяни будуть іти по сліду. Ба, мало того!
Якщо вони мусять принести своєму отаманові чиюсь голову, то той буде готовий навмисне на нього напровадити. І тоді всі гроші перейдуть на…
- Серьожа, завертай до нас. Підніми хлопців, нехай будуть готовими в будь-який момент.
- Так точно!
Автомобіль рвонув вбік, втискаючись поперед мерседесом, що їхав поряд, після чого вискочив на поділяючу трасу аварійну смугу, розвернувся і швидко пристроївся між вантажівкою і тролейбусом, щ мчалися в протилежному напрямку.
Артур почув, як шлунок підкочує до горла, а відцентрова сила втискає його в шкіряне крісло. За ними запищали гальма, але їхній двигун рикнув на повну силу, викидаючи лімузин вперед.
Сигнал клаксону же стихав вдалині, коли вони на швидкості мчали знову в напрямку центру.
☭
- Не можна заперечити, що ми помічаємо деяку інфільтрацію елементу з кавказьких республік в межі міста, але ж в нинішньому вигляді…
- Майоре, позбавте мене від цього пиздежу.
Ресторан готелю "Метрополь" поринав у вечірній півтемряві, яку роз'ясняли тільки майстерно зроблені бра на колонах, що підтримували конструкцію двоповерхового залу.
Обслуга вже скінчила встановлювати столики і тепер накривала їх сніжно-білими скатертинами, на яких відразу ж мала стати позолочена порцелянова застава. Звичайні люди не мали ніяких шансів навіть увійти до готелю, в якому готувались до третього весілля одного з головних вугільних магнатів країни.
Однак ні Артур Вікторович, ні майор Валерій Лубицький до грона звичайних людей не входили.
- Тут я, Артуре Вікторовичу, нічого порадити не можу, - В минулому кадебешник розвів долоні в економному жесті. - В нашому розпорядженні дуже обмежений людський засіб. Після акції на Василівському спуску[44] це, нібито, повинно було змінитися, але ж ви самі знаєте, як воно є: жертв не було, акція з відбиття автобусу проведена за підручником. А це значить: давайте собі ради з тим, що маєте.
- А що з засобами… неофіційними?
- Ви переоцінюєте мої зв'язки, Артуре Вікторовичу.
Людина є вартою не стільки, скільки від неї бажають або ж, скільки вона потрафить. Вона є варта виключно стільки, скільки вона може з себе дати.
- Мірою вартості людини, Валерію Валерійовичу, є те, скільки ми можемо дати з себе. Не стільки, скільки від нас хочуть, і не стільки, скільки ми можемо. Хіба погодитеся з цим?
Майор Лубицький навіть не здригнувся, дивлячись Артурові прямо в очі. Потім всміхнувся самим кутиком вуст.
- А де ви чули ці слова, Артуре Вікторовичу?
Евальд Григоревич, палац Аміна.
Артур відпив ковточок червоного вина, який сплив по язикові хвилею дубильних речовин та таніну. Подивився вбік, на апетитно демонстровані сідниці офіціантки, що розставляла тарілки по столах.
- Це, нібито, сказав Григоревич перед штурмом палацу Аміна. Виходить, ви пітверджуєте, що це почалося в Афганістані?
44
14 жовтня 1995 р. терорист В. Сургай захопив автобус з 26 південнокорейськими туристами на Василівскому спуску в Москві. Вин вимагав 1 мільйон доларів і погрожував підірвати автобус, якщо його вимоги не будуть виконані. Під час штурму терорист був вбитий співробітниками групи "А", заручники не постраждали..