- Не пам'ятаю, щоб ми переходили на "ти", Рашиде Ібрагімовичу[45], - прошипів Артур, протягуючи руку за люлькою.
Аллах признає, що чоловік завжди є рівним чоловікові. Вдома…
Двадцять третього лютого. Операція "Пантера".
- Тоді мені цікаво, де були ці ваші правдиві чоловіки, коли до ваших домівок прийшли тоді, в лютому сорок четвертого? – Артур підніс вогонь до цибуха і міцно втягнув, випустивши клуби диму краєм вуст. – Скажи мені, Рашиде? Де був тоді твій дід, де був твій батько?
Чеченець здригнувся, в його очах блиснув вогонь. Він стис зуби, але ж роблено посміхнувся.
- Один лише Аллах знає вироки…
Артур зневажливо махнув рукою, обіперся ліктями о стіл і дмухнув сивою хмаркою в обличчя горця.
- Релігія – то опіум для народу. Якщо відібрати у вас вашу релігію, якщо відібрати у вас наркотики – ви робитися нічим… Та що скажу тобі, сине Ібрагіма: твій батько і твій дід втекли тоді з селища і безсило дивилися, як сини Радянського Союзу вантажать ваших людей на вантажівки. Ніби овець, ніби баранів на різню. Наче бидло, яким ви були і залишаєтесь надалі.
Молодий чеченець змружив очі, усмішка зникла з його обличчя, нібито іі здмухнуло вітром. Рука його затиснулась на спинці крісла, так що кістки пальців побілили.
Артур зловісно посміхнувся, склав руки на грудях. Обрубком пальця на правій долоні посукав по карману піджака – як завжди тоді, коли відірваний сердечний відзивався фантомним болем.
- Тоді вас вивезли туди, куди ми хотіли. Так саме ми увійдемо до ваших поселень і зараз. Військовим чоботом потопчемо килими в мечетях, танками розоремо зелені пасовища. Зрівняємо з землею міста, яких ви не гідні.
- Правдиві мусульмани не дозволять…
- Правдиві мусульмани загинули або ж давно вже продалися нам. За долари, автомобілі і оголених жінок, розумієш? Ви такі горді тим, що боретесь безперервно вже триста років… І жодному з вас не прийде до голови, що вже триста років ви програєте. І так само програєте на цей раз, в наступний і в кожний черговий Не мине і покоління, ви будете горді тим, що під нашим знаменом ми дозволяємо вам підкорювати для нас наступні землі и чинити з інших нардів те, чим ви є самі: невільників Імперії.
- Аллах!... – рикнув молодий горець, намагаючись підірватися з крісла. Артур протягнув руку до шухляди, з викликом дивлячись йому в очі.
- Вимотуйся звідси, щеня. І передай своїм хазяям, що не отримають від мене нічого.
Коли за чеченцем гукнули вихідні двері, Артур випустив повітря з легень і витяг з шухляди долоню, все ще судомно стиснуту на офісному зшивачеві. Підвівся на м'яких ногах, підійшов до вікна і подивився на панораму Москви.
- Тепер вже не буде ніяких скидок, - прошепотів він сам до себе.
Війна.
- Війна.
☭
Гук вибуху стряс всім жилим будинком з апартаментами.
Помаранчева луна висвітила фасади сплячих блочних будов, дико спалахнула в покритих плівкою шибах, які через уламок секунди вибухова хвиля буквально вирвала з рам і дощем обламків послала вниз. Розверещалися тривожні пристрої автомобілів і магазинів, захлюпали водою зрошувальні установки на знищених вітринах.
- Наш автомобіль, Артуре Вікторовичу, - понуро доповів Серьожа, дивлячись вниз з балкону. – І ще декілька інших… Діма, Ваня, відгукніться! От, суки, знову кудись завялися!...
Артур накинув куртку на халат, встав поряд з охоронником.
- Вони були в автомобілі, сержанте. Їх вже немає.
- Артуре Вікторовичу, може то тільки…
- Вони сіли всередину, щоб погрітися. Розряджати акумулятора не хотіли, тому завели двигун… О, от вже і пожежники їдуть.
Вони дивилися на те, як дві пожежні машини поливають з водних гарматок палаючі автомобілі Пожежники розгорнули шланги, хтось встановлював кордон.
Пожежники, що боролися з вогнем, злякано відскочили, коли зайнявся бензин в припаркованій машині, шикарній "беемве". Червоний автомобіль здригнувся, рикнув двигуном і від'їхав дещо назад, поза зону палючого жару.
Через декілька хвилин з виттям сирени приїхала третя машина з емблемами хімічного пожежогасіння. Установка загурчала і ригнула піною, методично покриваючи всю територію.
Артур дивився на все це мовчки, потім протягнув палець, щось показуючи охоронникові.
- Он, бачиш? За кермом темна фігура. І друга, на пасажирському сидінні, холера ясна, курва мать! Не дай Боже, щоб хтось інший з ними не сидів…
- Артуре Вікторовичу, у Вані вчора день народження був… А мені видається,що там ще…
- Я єбу! – в безсилій злобі вигукнув Артур, він теж побачив, як струмінь води, що під кутом вливався до машини, видобуває з вогню ще один звуглений силует. – От вже пиздюки, скільки разів казав, щоб курв на службу не брати?!