- Таке вже не повториться, Артуре Вікторовичу.
- Для тих двох ідіотів напевне що не повториться, - пробуркотів Артур, ховаючись назад до теплого апартаменту. – Пішли, Серьожа, там нічого для нас вже немає. Вранці подзвоню родинам, встанови до того часу адреси і замов по букету квітів. Матерям їхнім треба буде до ніг поклонитися, голову попелом посипати і подякувати їм…
- За що, Артуре Вікторовичу? – здивувався охоронник.
-А за те, - Артур виглянув у вікно на палаючі залишки, - що там, всередині, не ти і не я.
☭
Вони стали над недавно поставленим надгробком – одним з тисяч як близнюки подібних, лякал з терраццо[46], котрими був буквально забитий Перепечинський цвинтар в Сонячногірському жилому районі Підмосков'я.
Похорон тільки що закінчився, довкола все ще стояли збиті в купки підхлипуючи, закутані в хустки особи жіночої статі. Старших чоловіків було всього кілька – поморщених, понурих і на перший погляд відсутніх, таких, що тягнуться на залишках сил. Алкоголізм, праця понад сили і бурлива молодість збирали в Росії рясне жниво, мало хто доживав до сімдесяти…
- Ну і так, - сквитував ситуацію майор Лубицький.
Артур відвернув комір і сховав руки в кишені.
З неба сипала замерзаюча на місці мрячка, від холоду в таку погоду не захищали ні шапки, ні хутра.
- Валерій Валерійович, розраховую на вашу допомогу в цій справі. Як тільки встановите винних…
- Вам же відомо, що офіційно такої інформації я передати не можу?
- Звичайно.
Майор схилився, поклав на могилі дешевий віночок, віддав салют та пішов. Під штучними квітами залишився складений вчетверо аркуш, який поволі набирався холодною водою. Артур почекав пару хвилин, поправив свій вінок і забрав повідомлення.
- Сергій Костянтинович, зберіть хлопців, - наказав, коли вони йшли через вузькі, болотисті вулички в напрямку стоянки. – Будемо вирівнювати рахунки.
☭
- За Батьківщину! За Сталіна!
Гладкоствольна рушниця плюнула вогнем, вириваючи замок з косяка. Сергій шалено заричав, раз за разом стріляючи всліпу крізь двері і відскочив вбік, коли Володя, який причаївся на сходах, закинув всередину шумову гранату.
Приглушений вибух відізвався басом аж десь в шлунках, а потім солдати Артура кинулись купою до вузького, тісного приміщення, палячи з пістолетів в усі боки.
- Л'алахуакбар! – почувся скрик, а потім з однієї з кімнат щільним вогнем забабахав кулемет.
Хтось дико скрикнув, невідомо: чи то від болю, чи то від страху, потім знову сухо затріщали постріли, і раптом все стихло.
- Кухня чиста, - обізвався Серьожа.
- Велика кімната чиста, був один – ліквідований! – крикнув Ваня, якого в робочому порядку звали Другим.
- Тут був один… Сука, лікаря дайте! Паші дісталося, зараз… Лікаряааа!
Артур увійшов до задимленої прихожої, під туфлями захрускотіли уламки розбитого дзеркала. Безпристрасним поглядом він оцінив жінку, що лежала в проході – вона, мабуть, йшла до туалету, коли почалася стрілянина. Грубий шріт та обламки, що летіли з дверей, перетворили половину її обличчя і ліве плече в фарш, чорне волосся висипалося каскадом з-під темно-синьої хустки…
Кімната зліва. За прочиненими дверима.
Він протягнув руку у промовистому жесті, Ігор подав йому тетешку. Злегка вузька, знайома форма досконало лежала в долоні, палець сам уклався на вигині. Артур пройшов ще два кроки, щоб мати добрий кут пострілу, оперся об стіну, націлився і тричі потягнув спускний крючок.
Щось тяжко осунулося по стіні і штовхнуло крило дверей, яке поволі прикрило прохід і застрягло, натрапивши на фрагмент відбитої панелі. Артур безцеремонно надавив на двері плечем, протиснувся до кімнати.
- Рашид Ібрагімович, - констатував Артур, дивлячись на закривавленого чоловіка, який і досі стискав в простреленій долоні скорочену гвинтівку. – Хто-небудь, сюди!
Люди вскочили за ним до кімнати, хтось забрав у чеченця зброю, інший підвернув сорочку, щоб оцінити рани.
- Чисто пройшло, вилізе. Треба в швидку допомогу подзвонити… - почав Серьожа, але Артур притримав його руку.
- Не потрібно ніякої швидкої допомоги. Всі терористи загинули під час штурму. Чи не так, Рашиде Ібрагімовичу?
- Аллах… - видавив з себе крізь побілілі губи молодий горець. Вже чекає мене в раю…
Артур з жалем покрутив головою.
- Немає ні раю, ні пекла, Рашиде. Немає того світу, нічого немає. Ми вмираємо, а далі лише чорна, холодна пустка небуття.
Охоронник обмінялися поглядами, хтось мимовільно доторкнувся до хрестика, що висів під куленепробивним жилетом.
46
Терра́ццо (ластріко) — різновид безшовної мозаїчної підлоги. Створюється виключно з натуральних матеріалів, таких як вапно та його похідних з додаванням каменів, мармуру, скла та інших матеріалів дрібних, середніх та великих фракцій.