- Чи бажаєте, щоб я подзвонив до Сапіяна Ібрагімовича? Батько втішиться, почувши голос сина за мить перед смертю. А може комусь з ваших синів, братів? Вибирайте сміливо.
Горець відсунув стілець, піднявся на негнучких ногах. Він вже хотів відійти, але Артур схопив його за руку, стис зі всієї сили.
- І передай своїм, чурка, що так буде кожен раз: хто стане в мене на дорозі, згине. Хто подивиться на мене криво, згине. Хто хоча б згадає в розмові моїх дітей, згине разом з усією родиною і сусідами. Це зрозуміло?
Чеченець вирвав руку з його захвату і відскочив, мов ошпарений, збиваючи офіціанта, який саме проходив повз їх столик. Посипалися склянки й тарілки, охоронники сягнули по зброю, але посланець підняв руки до гори.
Він повернувся до Артура, покрутив головою з виразом презирства та огиди, які змішувалися з гіркотою, в його очах стояли сльози.
- Сержанте, покажіть Карімові Сапіяновичу дорогу до виходу, - кинув Артур і підлив собі вина.
☭
- …повідомляють, що позавчора, двадцять першого квітня, було проведено успішну операцію з ліквідації ватажка чеченських бойовиків-сепаратистів, Джохара Дудаєва. Штурмові мисливці Су-25 завдали ракетного удару на колону автомобілів, що везли бойовиків в околицях села Чечі-Чу, ефективно нищачи весь особовий склад та устаткування, яке перевозили сепаратисти. Ракети "повітря-земля", скоріше за все, було наведено за сигналом супутникового телефону Дудаєва, який…
- Тато, Дмитро мені вже цілий день не дзвонить… Що мені робити, тато?
Артур одвернувся від екрана телевізора, на якому цицяста дикторка щебетала текст, який їй подавали. Дурна сучка, напевне навіть не розуміє і третьої частини слів, що з'являються на телесуфлері… Цікаво, а чи можна було б найти вихід на когось з телебачення і запросити таку ось лялечку на приватну передачку?
- Кохана, тобі ж відомо, що чоловіки – то свині, - він простягнув руку і обійняв дочку, що сиділа поряд батьківським жестом.
- Бо ж він… навіть і не знаю, раптом вчора увечері якийсь дивний зробився. Ми бачилися вранці, і все було в порядку, а потім увечері…
- Ви полаялись?
Агата кивнула і схлипнула.
- Навіть і не знаю, про що… Я питала, чи річ у тому, що він мав серйозно поговорити зі своїм татом, але він якось так дивно відповідав, нібито то не моя справа і мене не стосується. А тепер не дзво-о-онить…
Артур погладив заплакану доньку по голові.
- Олександр Євгенович, Агусь, то золота людина. Він занадто мудрий, щоб так маніпулювати власною дитиною. Втім, а що такого він міг Дмитрові сказати? Заборонити йому тебе? Загрозити, що якщо він з тобою ожениться, то позбавить його спадку? Він же не зустрічався з тобою заради грошей?
Агата хлипнула, хотіла посміхнутися, але її обличчя знову спотворив вираз печалі.
- Зустрі-і-ча-а-ався-а-а… Ти говориш так, нібито це вже кі-інець… У-у…
- Ти не носиш каблучки, - констатував Артур, дивлячись на руку доньки. – Виходить, про щось це свідчить.
Раптом Агата випростувалася, витерла сльози. Подивилася на батька запухлими очима.
- Та, - сказала вона на подив твердо. – Я сказала, що якщо йому видається, нібито може трактувати мене, як будь-яку іншу, то нехай подумає. І нехай принесе її ще раз… Тато, татусю! А якщо я не повинна була?...
Артур поцілував дочку в чоло, міцно притулив до себе.
- Дурниці, Агусь. Ти єдина в своєму рді, розумієш? Жінку кохають всім собою, не озираючись на інших. І якщо весь той Дмитро цього не розуміє… Що ж, то виключно його втрата. Я маю рацію?
- Угу, - кивнула дочка.
- От бачиш. Звання чоловіка вартий тільки той, хто віддасться тобі без меж… тільки тобі одній.
Цицяста дикторка скінчила читати і променисто всміхнулася.
VІІІ АКТ
Кінець літа 1997 року, золоті часи процвітання Росії
Телефон задзвонив в самій середині ночі,
настирливою мелодійкою врізаючись поміж двох сцен дуже приємного сну про парад на Червоній Площі. Артур Вікторович нервово рвонувся, потім спробував дістати до шафки… Матюкнувся під ніс, перекотився через сплячу модель і нарешті таки схопив слухавку, що лежала задалеко.
- Леонід Андрійович, всілякий дух[47]… - простогнав він, дивлячись на фосфоресціруючі вказівки будильника. – Четверта ранку… Всього дві години не бачилися…
- Артуре Вікторовичу! – затріщала слухавка побудженим голосом Ліваненки, якого досі тримала на ногах втягнута десь після півночі доза коки.
Москаль потягнувся, спустив ноги з ліжка. Подивився на збиту постіль і загублені в ній два молоді, атлетичні жіночі тіла.
47
Фраза в поточній польській мові: "wszelki duch Pana Boga chwali" (всілякий дух Пана Бога хвалить), яка уживається для підкреслення здивування, подиву або жаху того, хто мовить.