- Так, Леонід, це я… Тобі що, допомога потрібна? Сам не справляєшся?
- Я не про те, - розсердився Ліваненка, у якого в останній час і справді були певні клопоти з ліжковими справами.
Артур Вікторович почалапав з спальні, керуючись азимутом "кухня – туалет". А може, краще в зворотній послідовності.
- Не вірю… - сказав він, притримуючи телефон плечем і розв'язуючи поворозки штанів.
- Ну, майже не про те, - погодився його товариш. – Артуре, нам треба на Україну летіти!
Бізнесмен хотів поворушити головою, але слухавка вислизнула з явним наміром зануритися в унітаз. Він кинувся спасати мобілку, та затанцювала між руками, але одночасно втратив контроль над… хмм, нижніми проблемами… Нарешті схопив телефон двом пальцями, витер декілька крапель рушником і знову наблизив слухавку до вуха.
- …туре, ти там? – волав Ліванєнко. – Алло!...
- Так. Холера, від сьогодні буду тільки сидячи відливати.
- Що?
- Неважливо, - буркнув Москаль. – Що там з тією Україною?
- Як то що? Післязавтра там стартує Місс Європа! Красулі з половини світу туди з'їдуться, всі молоді і майже не вживані!
Артур перейшов до кухні, налив собі холодного чаю, доправив до смаку коньяком. В принципі, вже не було і сенсу знов вкладатися.
- Ну і?
- Як то, ну і? – Ліванєнко був щиро здивований недогадливістю приятеля. – Погуляємо собі!
☭
Аеропорт в Дніпропетровську виглядав реліктом минулої епохи. Стара, потріскана штукатурка місцями відпадала від стін, немиті місяцями вікна були покриті більш чи менш вишуканими написами та малюнками авторства нудьгуючих пасажирів. Перед самим входом в асфальтовому тротуарі зяяла величезна діра, в яку хтось послужливий ще зимою кинув ялинку з рештками ланцюжків та окляклою зіркою вгорі.
- Хлопці, а не бажаєте розважитися? – тільки-но вони стали перед терміналом, причепилася до них повія. Навіть не проститутка, не курва.. Акцент, дешеві парфуми билися одне з одним за першість.
Ми обмінялися з Ліванєнкою поглядами і вибухнули сміхом. Блядь, що ні на грам не образилася, перейшла з пропозиціями до їхніх охоронників, які теж не дуже мали охоти покуштувати безперечних розкошів.
В кінці Денис витяг з кишені пом'ятого долара і запропонував його за те, щоб курва зробила місток; вона знизала плечима, виплюнула жувальну гумку, взяла банкноту і професійно, зі стійки, зложилася назад, мов складаний ножик.
- Ви що, цирк тут влаштували? – крізь відкрите вікно над'їжджаючого мікроавтобуса виглянув чоловік в темних окулярах.
- Остапе, привіт, брателло! – обрадувався один з охоронників Ліванєнки. – Хлопці, це по нас!
Всі почали всідати до поданих машин. По Артура і Леоніда під'їхала "беха" з низькою підвіскою і потужним двигуном.
- Броньована, - підняв палець Ліванєнко, коли вони усілись до на диво тісного салону машини. – Ти диви і шибки куленепробивні. Тут, на Донбасі[48], інакше розбірки влаштовують, ніж у нас.
- І довго ви знаєте того типа, Леоніде Антонєвичу?
- Мільченко? О, то поважний гравець[49], ще з часів Союзу. Місцеві з середини семи десятих намагалися йому голову відкрутити. Майже два десятки карних справ мав, в тим десь одинадцять зі звинуваченнями. Не могли ніяк його угризти, тільки після того, як вмішалися наші, центральні.
- Безпека?
- Ну, майже що. Міністерська бригада з Москви сюди приїхала, щоб його, нарешті, розпрацювати. І Мільченка затримали, як він повертався на машині п'яним з гулянки.
- Що, сам за кермом? Не вірю…
- Та де там! Водія витягли, побили і кинули до канави, потім Олександра Федоровича витягли з заднього сидіння і за кермо засунули. Запхали, кажу вам, бо ж то в минулому спортсмен, за сто п'ятдесят вага, майже одні м'язи. Тільки тоді подзвонили до дорожньої інспекції, так його і загорнули. Майже десять років просидів, і ось тепер вийшов…
Артур покачав головою. Вже добрих пару років Україна час від часу з'являлася на російських інформаційних каналах, головне в контексті по-справжньому дикої, звірино брутальної мафії та її розборок.
Росіяни трактували в минулому братню республіку як дурнішу і більш бридку сестру власного краю, з якої можна безкарно сміятися за спиною: більшість технологічних новинок доходила сюди десь через рік-два по тому, як ті з'являлися в Москві; вулична мода теж вводила в почуття дежавю. Зрештою, що тут багато говорити: перший МакДональд відкрився в Києві неповних півроку перед їхнім прильотом сюди.
- Ще живемо, га?
Артур штурхнув Ліванєнку в бік, коли вони виїхали з аеропорту і рушили в напрямку міста.
Той покивав, дивлячись на спалену сонцем траву, яка високо піднялася між злітно-посадковими смугами: не минуло навіть року від вбивства, а по суті – розстрілу Євгена Щербаня, який був головним і останнім конкурентом Мільченка на трон і корону короля бандитів південно-східної України.
48
Звичайно, між Донецьком і Дніпропетровськом відстань невелика, але ж між "донецькими" та "дніпропетровськими" братками – ого-го!