- Насправді? – чемно заговорив Артур.
Зі всіх людей, яких він спіткав за останні роки, сибіряк був одним з небагатьох, які його зацікавили. Малий і непомітний, ніби шарик з шарикопідшипника – але в такого не заглянути, ні такого розчавити. Щонайбільше, на такого можна подивитися, а як зблизька придивитися, то тільки що власне віддзеркалення побачиш.
- За Чечню, - з серйозним обличчям покивав Вадим Володимирович. – Минулого року в Грозному вів групу, відбили наш пост. На двох БТР-ах поїхали. А коли вже поверталися, потрапили в засідку, бойовики почали в ним гатити з гранатометів.
Артур обіпер підборіддя на руках. З цього чоловіка він не міг вичитати нічого, зовсім…
- …і тоді Дмитро В'ячеславович наказав запалити в стрілецьких амбразурах димові свічі і вбитися транспортером в стіну Ну, ніби там у них аварія…. Так і встали два БТР, наповнені людьми, ніби підстрелені качки. Бойовики почали підходити до них, все ближче і ближче… Підпустили їх на пару кроків, а потім всіх їх – рраз! Практично впритул, положили відразу двадцятьох. І ще потім, на наступному завданні, його поранило в живіт, коли він прикривав відхід наших з ПКМ. Паскудна рана. Як повернеться, може вам зблизька показати. Бажаєте?
- Не треба. – Артур посміхнувся. – А ви служили?
- Звичайно. - Вадим Володимирович розсівся в кріслі, зняв окрашені на синьо окулярчики і почав їх протирати краєчком блакитної сорочки. Під нею в нього була майка, теж блакитна. - Я тільки до старшого рядового[52] дочалапав. Дмитро В'ячеславович з Чечні майором повернувся.
- А ви в якому званні?
- Генералом, - не моргнувши оком, кинув Вадим.
Артур широко посміхнувся. Нарешті натрапив на кращого гравця.
- Як я можу допомогти вам, Вадиме Володимировичу?
- Ви? Мені? Допомагати? – удивився сибіряк. – Ніяк. А от бізнес разом зробити можемо. Тут в Москві є одна наша фірма…
☭
Увечері вибралися до Большого Театру.
На подив усіх знайомих Вадим Володимирович з'явився з дружиною, бойовою, деспотичною бабою, яка зовсім не відповідала йому ні характером, ні зовнішністю. Було видно, що сибіряк цілив на щось більше, ніж просто торгівля вугіллям з Кузбасу, в той час як вона вважала, що зібраний до цього часу капітал повинен бути вершиною мрій як для нього, так і для усіх навколо.
- Ну,не розумію, і що ці люди в Москві бачать. – Марина Едуардівна неустанно цокотіла, навіть коли вони вже зайняли свої місця в першому ряду, і коли згасли лампи. – Їм видається, ніби тут є все. Але ж стільки речей є у нас, таких, яких ніде більше не знайдеш. Добрі пельмені, наприклад. Моя мати, як починала ліпити, то… Ей, молода людина! Як ви йдете?!
Якийсь спізнілий меломан заплутався в її витягнутих ногах, перечепився і ледь не розтягся на підлозі. Він впівголоса пробурмотів якійсь нескладні перепросини і побіг далі.
- От що за грубіянство! – просопіла жінка.
- Артуре Вікторовичу, а чи то був не… - прошепотів Серьожа, що сидів позаду.
- Чшшш, сержанте, не викликайте вовка з лісу, - відповів йому Артур.
Завіса почала підніматися, прозвучали перші такти Лебединого Озера.
☭
- Я вже можу йти додому, - повідомив усім Вадим Володимирович в перерві між актами - Тепер все буде тільки сумне, а я дуже легко зворушуюся. Все найкрасивіше, що було, я вже бачив.
- Нікуди ти не підеш, - відсікла його слова дружина.
- Артуре Вікторовичу, увага…
Сергій торкнувся плеча шефа, показав рухом голови.
Прямо до них йшов Бородін – пострах Підмосков'я, один з найбрутальніших витрясачів боргів і платний вбивця. Його нещодавно випустили з тимчасового арешту, до якого він потрапив після смерті Лисакова, якого застрелили серед білого дня в повному людей ресторані.
Операцію було проведено, в принципі, взірцево: через вікно хтось вкинув гранату, всі гості втекли а Лисакова кинули на підлогу і притисли до неї його ж охоронці. Снайпер з даху будинку напроти стріляв в нього як в ціль в тирі… Бородіна схопили, коли він пив каву двома кварталами далі. Звичайно ж, там він опинився зовсім випадково.
І ось тепер, зовсім випадково, він пер в їхній бік наче криголам, розпихуючи в сторони натовп в блискучих сукнях та дорогих костюмах.
Дмитро В'ячеславович, який вжився в неофіційну роль охоронника, мусив шкірою відчути, що щось йде не так, бо уважно роздивився, швидко зорієнтувався, на кого дивиться Серьожа… Але було вже запізно, людина-пароплав став за спиною Вадима Володимировича.
52
В Радянській Армії такого звання не було. Таке звання є в Повітряних Силах Естонії, Великобританії, США, в Збройних Силах Польщі…