А от зовні країна поволі тонула в хаосі.
Більшість державних підприємств вже декілька місяців не виплачувала заробітну платню, розраховуючись зі співробітниками натурою. Частина фабрик пропонувала людям виключно допомогу на похорон, лікеро-горілчані підприємства платили горілкою, столярні підприємства – трунами.
Страйк нафтопереробних підприємств загрожував відсутністю обігріву і перервами в постачанні електрики, так що схоже було на те, що перший сніг цієї зими стане для Росії похоронним саваном.
Все більші кількості людей виходили на вулиці, щоб висловити не стільки незадоволення, скільки розпач.
"…західні експерти починають відкрито говорити про все більш реальну перспективу дефедералізації Росії. Після того, як адміністрація калінінградського округу відмовила сплачувати податки в центральний бюджет, подібні ініціативи з'явилися в декількох інших суб'єктах Федерації. На цей момент не підтверджено донесень про бунт солдатів в одному з гарнізонів Магадану, але погроза громадянської війни досі висить над головами росіян. Все більші кількостілюдей виходять на вулиці, щоб висловити своє незадоволення ситуацією…
- Добрий вечір, Артуре Вікторович
- І вам того ж, Євгене Натановичу. - Москаль потиснув руку олігарха, який чекав його. – Вам ще не набридло на все це дивитися?
Власник одного з найбільших транспортних холдингів країни глянув на телевізор, зневажливо махнув рукою.
- Аби тільки не блокували доріг, як в жовтні, а так нехай протестують. Вип'єте чогось? Як завжди, вино?
- Ви знаєте мене вже дуже вже добре, Євгене Натановичу. Попрошу…
Підійшов офіціант, вони зробили замовлення. Артур витягнув люльку, його співбесідник запалив сигарету в позолоченому мундштукові.
- Отож, як ви напевне здогадуєтесь, Артуре… - перевізник відразу ж перейшов до суті, - в мене до вас справа. Мушу сказати, досить делікатна.
- Говоріть сміло, Євгене.
Співбесідник Артура тяжко зітхнув, наче збирав думки.
- Мене попросили… певні люди, Артуре Вікторовичу… поговорити з вами зовсім щиро і відкрито. Так би мовити, від серця і душі.
- Слухаю уважно.
- Є певні особи, Артуре Вікторовичу, у яких є міцно обґрунтовані підозри, що ви не збираєтесь виконувати взятих у їх відношенні зобов'язань. Від разу застерігаю: я лише повторюю те, що чув, і говорю те, про що мене попросили. Схоже, на цей момент ви не повернули гроші, які були вам повірені. Великі гроші.
Блефує.
- Nietymrazem, - буркнув Артур польською, щоб той його не зрозумів. - Tojużnieblef[54]…
- Не зрозумів.
- Нічого, це я тільки роздумую вголос, хто може мати до мене якісь претензії. А чи одним з цих людей не є, часом, Леонід Антонєвич Ліванєнко? Чи це тому він не відповідає на мої телефонні дзвінки, але воліє, щоб інші говорили за нього?
- Артуре Вікторовичу, я не є уповноваженим…
- До речі, Євгене. Чого ви від мене хочете?
Бізнесмен подивився Артурові просто в очі.
- Віддайте гроші.
- Ті гроші пропали. Пішли на дно разом з рештою економіки, наче казковий млинок, що молов сіль. І зараз всі разом ми повинні давитися цією солоною ропою, замість того, щоб пити чисту, свіжу воду. Я досить ясно виразився?
- Чи я маю розуміти, що це означає "ні"?
- Вважаю, що ви досконало розумієте, що це означає.
- І як я повинен це переказати?
Артур з незадоволенням покрутив головою, піднявся з крісла.
- До побачення, Євгене Натановичу.
Коли відходив, зиркнув в дзеркало, яке минав. Його співбесідник витяг мобільний телефон і до когось дзвонив. Поляк вийшов з готелю і звернувся до Серьожі:
- Сержанте, відішліть хлопців одною машиною. Нехай двоє з них стоять під дверима Агати Артуровни, решта повинна вдень і вночі вартувати під її квартирою. Їсти, спати і срати в автомобілі, але не спускати з неї ока!
- Артуре Вікторовичу, але ж ми не повинні ось так, без ескорту…
- Виконувати! – рявкнув у відповідь.
Серьожа зблід, кивнув головою і почав віддавати накази.
Четверо охоронників вскочили до позашляховика, клацнули двері, і вже за хвильку автомобіль з писком шин вискочив на трасу, під трубні звуки клаксону пробиваючись крізь пізновечірні корки.
Артур подивився на захмурене небо, щільно загорнувся пальто. Це буде довга ніч… Не чекаючи, коли Серьожа йому відкриє, сів в мерседес. Перевірив, чи є в схованці все, що може придатися.
- Їдь до банку, Серьожа. А потім на аеродром.