Выбрать главу

Та постійно телефонували небайдужі українці, яких, мабуть, зачепила моя тритомна праця. Телефонували з усього світу: України, Польщі, Німеччини, Канади, США. Але найбільш мене вразив дзвінок від жіночки, вже поважного віку, з далекої Австралії.

Вона заявила:

— Шановний пане Володимире, ми читали Вашу книгу гуртом. Нам вона сподобалась. Але Ви своєю книгою зруйнували підвалини нашого світосприйняття. Тож, будьте ласкаві, напишіть, якою ж була історія Московії насправді.

Я, звичайно, відмовлявся братися за цю працю. Та, врешті- решт, зрозумів, що ніде від неї мені не дітись. Отож, сів за стіл і почав працювати. Тим паче, що матеріалу було достатньо і він весь просився до оприлюднення.

Так з’явилась нова праця — «Москва Ординська (XIII—XVI століття)». Хочу відразу попередити читачів, що вона не є продовженням раніше написаної тритомної книги «Країна Моксель, або Московія». Хоча дуже тісно пов’язана з нею. Важко зрозуміти історію Московської держави і московитів, не прочитавши «Країну Моксель…».

Історія московитів має дуже мало спільного із тим матеріалом, який упродовж 200 років вивчають у школах Російської імперії. Тому не дивуйтеся, коли раптом виявиться, що у ній немає місця так званому Олександру Невському. Син Ярослава Всеволодовича — Олександр, справді, аби батько залишився живий, був забраний ханом Батиєм в аманати, а батько разом із військовою «тисячею» Батия вирушив у похід на Європу. Ярослав Всеволодович брав участь у штурмі Києва в 1240 році, а в 1241 році загинув у «Германії». Це засвідчили угорський монах Юліан та посол французького короля Людовіка IX — Вільгельм де Рубрук. Олександр же, так званий Невський, став прийомним сином хана Батия, андою (клятва на крові) його старшого сина Сартака. Саме він із 1254 року (під іменем Хура-ага, від дому Батия) брав участь у переписі населення імперії Чингісидів.

Під іменем Хура-ага його знали перські історики та державні діячі. Російські історичні джерела подають його під іменем Олександра Невського. Але й вони змушені були засвідчити жорстокість цієї людини, коли в Новгороді під час перепису населення у 1259 році він особисто «оному носа урезаша, а иному очи выимаша».

За наказом Берке-хана його було отруєно у 1263 році, бо ж був «прийомним сином хана Батия» і андою його сина Сартака.

Однак основним секретом російської історичної науки після 1238 року є таємниця роду Рюриковичів. Рід князів Рюриковичів на теренах Ростовсько-Суздальської та Рязанської земель після завоювання їх Батиєм перестав існувати. Остаточно і назавжди.

Навіть Велика Радянська Енциклопедія (3-є вид., т. 9, с. 561) визнала:

«Наиболее важные должности занимали члены правящей династии, царевичи (“огланы”), владевшие уделами в З(олотой) О(рде) и стоявшие во главе войска… Уже при своем образовании З(олотая) О(рда) делилась на улусы, принадлежавшие 14 сыновьям Джучи (старший син Чингісхана.—В.Б.): 13 братьев были полусамостоят(ельными) государями, подчинявшимися верх(овной) власти Батыя».

А якщо всі землі майбутньої Московії належали Золотій Орді, то зрозуміло, що й вони стали улусами онуків Чингісхана, у тому числі й так звані Ростовсько-Суздальська і Рязанська землі.

Проте російські професори й академіки, як і українські, ніколи не ставили перед собою завдання — дослідити, як завойовані землі були розподілені на улуси, володіння ханів. А таких особистих володінь від Іртиша до Дніпра налічувалось аж чотирнадцять. І місця на них Рюриковичам не знайшлося.

Тобто на теренах майбутньої Московії з 1238 року став правити рід Чингісхана.

Завданням усієї російської історіографії (церкви і влади), починаючи з кінця XV століття (після 1472 року), стало приховати правду про походження династії московських правителів. Бо ще з тих часів її почали пов’язувати із Самим Господом Богом, що засвідчили фрески на стінах Благовіщенського храму в Московському Кремлі. А оскільки Чингісидів неможливо було «прилаштувати» до істинного Бога, то й видали їх за Рюриковичів.

Усіх Чингісидів, — володарів улусів Золотої Орди, які першими прийняли християнську віру, — Московська православна церква зарахувала до лику святих. Так стали святими (канонізовані):

1. Онук Чингісхана, брат Батия — Мухаммед (у хрещенні Іван) — володар Тотемського улусу.

2. Правнук Чингісхана — Беклемиш (у хрещенні Михайло Тверський) — володар Мещерського улусу (так зване Велике Володимирське князівство).

3. Правнук Чингісхана, так званий Петро Ординський (син хана Берке), — перший володар Московського улусу.