Моя автобіографія. Письменники. Сом

Зробився я Остапом Вишнею, та й почав писати.

Сиджу собі та й пишу. Робити більше нічого, папір є, робота не важка — не те, що там шість годин у яку-небудь книгу рахунки записувати.

Спочатку було тяжкувато, бо папір попервах був поганкуватий і чорнило не дуже добре, та й олівці часто ламались, а потім, як «Книгоспілка»[25] взялась постачати добре канцприладдя — стало легше. Уже й промокачка появилася, вже не доводиться тобі твори до стінки ліпити, щоб не розмазувалося, — твори кращими виходять, чепурнішими.

Потім купив портфеля — зробився вже справжнім солідним письменником.

Роки собі минають — стаж собі набігає. Ах, яка це хороша штука — стаж!

Він так сам по собі не помітно набігає, а здорово нашого брата підтримує.

А там за стажем, дивись, і «маститість» прийде.

Уже так, коли придивишся на  волосся, видно, що щодня «маститості» прибавляється. Швидко-швидко вже замість волосся сама «маститість» на голові буде.

Тоді вже зовсім добре. Прийдеш до редакції, принесеш що-небудь, редакторові незручно буде зразу пугнути. І скаже редактор секретареві:

— Пустіть! Воно, положим, ні к лихій годині не годиться, та незручно: старий письменник... Надрукуємо!

А ви, маститий, сопричислений до старої дегенерації,[26] коли до вас прийде хто-небудь з молодої дегенерації письменників, говоритимете:

— Писати, товаришу, складна штука! Колись писалося! Ех, і писалося! А тепер би ще писалося, та, знаєте, треба підмемуарити життя пройдене. А то перед історією буде ніяково.

Згодом трохи (тоді ж таки 1921 року) почав я працювати і в «Селянській правді»,[27] де благополучно секретарював п'ять літ під орудою С. В. Пилипенка.[28] Робилося добре. Хороша була газета, царство їй небесне. Селян вона любила дуже. З любові й померла.

Ну, а тепер про процес творчості. Як я пишу.

Пишу я так. Беру папір, беру олівця чи перо в руки й починаю писати. І пишу.

Міряю завжди температуру, коли пишу. Нормальна. І до того, як сідаю писати, нормальна, і після того не підноситься.

З пульсом у мене під час роботи не гаразд. Не можу порахувати. Як пишу, рука біжить по паперу, ніяк артерію налапати не можна. А кинеш перо — нема рації рахувати, бо це вже ж не буде «момент творчості». Так я вам і не докажу, що воно з пульсом робиться, коли письменник пише.

Щодо голови під час творчості. Пробував мотати головою, як пишу — нічого не виходить. Чому це так, я напевне не знаю. Очевидно, думки в голові розхлюпуються. Коли поставити на голову під час творчості гарячого чайника — замість прози вірші виходять. І то якісь невиразні. Коли розігнатись і вдаритись головою об стінку — тоді якийсь такий плутаний верлібр пишеться, що й сам нічого не розбереш.

Живіт у творчості займає так само неабияке місце. Коли людина, сівши щось писати, правою рукою пише, а лівою держиться за повний живіт, виходить дуже довга психологічна повість, ідеологічно заплутана. Коли живіт порожній і рука од буркоту в ньому одскакує од нього, тоді здебільша буде або короткий ямбічний вірш, або гарна новела.

Коли починаєш писати, треба сідать на стілець цупко, бо інакше разом з головою в процесі творчості починає брати участь і ота частина тіла, куди ноги повтикано. Виходять твори, щоправда, непогані, але, беручи під увагу буйний розвиток нашої культури, час вже нам робити переключку на голову.

Всі ці спостереження з власного досвіду.

Трохи ще про вплив полового збудження на процес творчості.[29] Дехто з творців вважає, що найкращі твори виходять з-під пера людини, що «налита вкрай» всякими половими імпульсами. Не скажу, наскільки це вірно. Тут щось не те, по-моєму. Як ти його встигнеш слідкувати за «половими питаннями», коли ж ти пишеш і рука в тебе зайнята. Та й голова так само. Як на мій погляд, тяжко це робить. Краще вже що-небудь одно: або пиши, або «полового імпульса» бережи.

На підставі свого досвіду радив би все-таки працювати так: спочатку подумати, а потім уже писати, а не навпаки. Так якось краще виходить, хоч праця трішки й тяжка...

Як я ставлюсь до теперішніх літературних організацій?

Ставлюся. Ставлюся я до «Вапліте»[30], до «Плугу»[31], до «ВУСПП»[32], до «Молодняка»[33], до «Марсу»[34], до «Неокласиків»[35], до «Бумерангу» (чи як він там зветься...).[36] До всіх ставлюся.

25

«Книгоспілка» — українська видавнича і книготорговельна організація. Заснована 1922 р. в Харкові. 1930 р. перетворена на книготорговельне об'єднання — Вукоопкнигу.

26

А ви, маститий, сопричислений до старої дегенерації... — Ідеться про графоманів «зі стажем», які полюбляли «опікати» молодих літераторів. (Плутаючи, ніби ненароком, слова протилежного змісту — «генерація» і «дегенерація», — автор натякає на інтелектуальну недолугість самозакоханих нездар).

27

«Селянська правда» — українська республіканська газета, орган ЦК КП(б)У. Виходила з 1921 р. в Харкові. В 1925 р. злилася з газетою «Радянське село».

28

Пилипенко Сергій Володимирович (1891-1943) — український радянський письменник, журналіст, один із засновників літературної організації «Плуг».

29

Трохи ще про вплив полового збудження на процес творчості. — Автор пародіює писання псевдовчених, які по-вульгаризаторському застосовували психологічне вчення З. Фрейда для тлумачення явищ культури, процесів творчості й суспільного життя.

30

«Вапліте» (Вільна академія пролетарської літератури) — літературна організація на Україні (1925-1928). Декларувала і боролася за високу якість літературної творчості. Об'єднані ВАПЛІТЕ письменники (П. Тичина, П. Панч, М. Хвильовий, М. Куліш, О. Довженко, В. Сосюра, М. Бажан, І. Дніпровський, Ю. Смолич та ін.) збагатили українську культуру творами значної художньої вартості. Проте ідейно-естетичні гасла й заяви керівників організації не завжди належно аргументувалися, що давало підстави для звинувачень ВАПЛІТЕ в нечіткості політичної платформи та орієнтації на буржуазну культуру Заходу. В умовах гострої критики своєї діяльності ВАПЛІТЕ самоліквідувалася.

31

«Плуг» — спілка українських радянських селянських письменників. Заснована 1922 р. в Харкові; 1931 р. перейменована на Спілку пролетарсько-колгоспних письменників. Існувала до 1932 р. Мала незаперечні заслуги в справі об'єднання талановитих тогочасних літераторів навколо партії. Творчій діяльності «Плуга» шкодив надмірний «масовізм» (прагнення до кількісного розширення письменницького об'єднання за рахунок початківців, курс на створення багатьох периферійних філій, зниження ідейно-художніх критеріїв).

32

...«ВУСПП» («Всеукраїнська спілка пролетарських письменників») — літературна організація на Україні (1927-1932). Спрямовувала творчість літераторів у русло соціалістичного будівництва, боролася проти ідейних збочень письменників. Члени ВУСПП (І. Микитенко, Л. Первомайський, О. Близько, І. Кулик, П. Усенко та ін.) збагатили українську літературу талановитими творами. З часом ВУСПП стала гальмом на шляху згуртування літературних сил: проголошувала шкідливі, спрямовані на політичну дискредитацію деяких письменників гасла типу «союзник або ворог», обстоювала штучно вигаданий «діалектично-матеріалістичний метод» художньої творчості. Керуючись вульгарно-соціологічними критеріями, своїми настановами аж ніяк не сприяла творчому зростанню письменників.

33

«Молодняк» — літературна організація комсомольських письменників України (1926-1932). За ідейно-естетичною платформою була близька до ВУСППу. В літературному процесі займала конструктивні позиції, але часом виявляла недостатню теоретичну і художню зрілість. Так, молодняківці твердили, що римовані агітки важливіші ліричної поезії, що романтика і романтизм чужі для літератури пролетаріату.

34

«МАРС» («Майстерня революційного слова») — літературне угруповання в Києві (1926-1929). Утворилося з колишньої «Ланки», що складалася з літераторів правопопутницького напряму. В період консолідації сил радянської літератури самоліквідувалося.

35

«Неокласики» — літературне угруповання на Україні в 20-х роках, до якого входили М. Зеров, П. Филипович, M. Рильський, M. Драй-Хмара, M. Могилянський, О. Бургардт. У своїй творчості ці письменники орієнтувалися на античну класику, проповідували культ «чистого мистецтва», уникали злободенної тематики. Згодом частина їх перейшла на позиції радянської реалістичної літератури.

36

«Бумеранг» (чи як він там зветься...). — Літературної організації чи угруповання під такою назвою на Україні не існувало. Можливо, Остап Вишня жартома назвав так літераторів, що належали до малочисельних, не відомих широкому загалу об'єднань.