Ех, дорогі мої товариші! Був колись на світі один мудрий філософ. Звали його Йосипом, а по-батькові й на прізвище не знаю, як там він був.
Так отой мудрий філософ Йосип казав колись:
«Мотузочка? Давай сюди й мотузочку! В дорозі все в пригоді стане».
Із теперішніх письменників більше від усіх я люблю Хвильового[37] й Досвітнього[38].
Якби ви знали, які це прекрасні письменники! Як з ними хорошо на полюванні!
Коли ранок, коли над лиманом срібний туман устає, коли сидиш у ямці й очі твої плавають у тумані, вишукуючи десь аж он там чорну крапку з чиряти або з крижня.
Ах!
А праворуч од тебе Хвильовий, а ліворуч од тебе Досвітній. Як їх не любить?!
І коли вони, — ні Хвильовий, ні Досвітній, — ніколи не говорять про літературу.
А решта всі — хороші письменники, — так тільки ж вони весь час про літературу, і стрілять не вміють.
Я й їх люблю, тільки менше.
Із старих письменників мені подобаються: Нестор Літописець[39] та Остромир[40].
Як ставлюся до театрів? Я їх люблю. Я люблю березільців, франківцїв, одещан, заньківчан...[41] Я всіх люблю. Я навіть оперу українську люблю. Слово честі. І якби, приміром, оперові директори любили свої опери так, як я їх люблю, у нас би, не вважаючи на те, що так багато в нас є оперових директорів і відділ мистецтв, — у нас би, їй-богу, була українська опера. Бо я знаю, що театр — це велике знаряддя, а коли він велике знаряддя, то треба дуже великого на директорів знаряддя, щоб театр був великим знаряддям.
Із тварин — найбільше люблю кіз. Із комах — осу. Найулюбленіший колір — жовтобурий. Запах — фіалка. Із квіток найбільше люблю — фуксію. Котів люблю за хвіст тягати. Із страв найсмачніша — смажена картопля, щоб хрумтіла на зубах. Жінок люблю стрижених і голених, і щоб у чоботях. У бога перестав вірити через два дні після того, як було приказано, що бога нема.
Крім усього цього, я: член МОПРу[42], Авіохему[43], «Геть неписьменність»[44], товариства «Змичка»[45] і літературного клубу ім. Вас. Блакитного[46]. Жонатий.
Це все — для психології творчості!
Якось я запитав у свого сина:
— Вячку! Чим ти будеш, як виростеш?
— Людиною буду!
Я й подумав:
«А й правда. Хай буде людиною. Не письменником, а людиною. Йому це легше тепер зробити, ніж нам колись було. Він барині ручки не цілуватиме, і нема біля нього картоплиння та бур'янів. Нема де замислюватись».
Занотував я отут найголовніші моменти з свого життя та найголовніші риси моєї вдачі й світовідчування, що лягли в основу моєї літературної роботи. Як лягли? А вам що до того? Лягли — хай лежать. Не займайте їх.
Як бачите, лінія в моєму літературному житті була правильна. Що, робота ні к лихій годині не годиться? То нічого: аби була лінія правильна.
P. S. Чому я поспішав так із своєю автобіографією? Через віщо сам я оце її випускаю в світ? Та дуже просто. Я ж не певний, що як дуба вріжу, хтось візьметься за мою біографію... А так сам зробиш, — знатимеш уже напевно, що вдячні нащадки ніколи тебе не забудуть.
15-16 березня 1927 р.
Харків
Письменники
Слово «письменник» походить від дієслова «писати», а не від якогось там іншого дієслова.
Отже, виходить, що письменником зветься людина, що пише…
І то не така людина є письменник, що випадково там щось напише і стане… Ні! — письменник так він увесь час пише й нема йому нікоторого впину.
Це починається завжди так.
— Ось, подивіться… Чи не підійшло б… оце до вашої газети? Це я написав…
Дивитесь.
— Не підійшло б… Знаєте… Не такого нам треба… Нам би якби щоб отакого…
— Так у мене є й таке. Ось…
— І це не таке… Нам би якраз не такого треба…
— Так у мене є й не таке. Тільки вдома… Я принесу…
— Принесіть…
Ви дивитесь йому вслід, як він повернувся йти, дивитесь… дивитесь… дивитесь…
— Нда! — кажете собі. — Єсть!
Потім приноситься «не таке, а отаке».
— У мене й ще!
— Та ні, нам так що й цього досить… Продивимось… Зайдіть так через тиждень…
— Бувайте!
— Товаришу! Там друкарня прохає на «корпус»…[47] Робітники стоять…
— І ти, лиха година! Дивись… І нема нічого підходящого… Ага! Ось… Почекайте трохи… Продивлюсь… Ммм… «Били ми Врангеля»… «Червонці наші… орли»… «Загнали в море»… «Хай живе»… Щось підходяще… Нате… На «корпус», скажіть, хай беруть… І пішло.
37
38
40
41
42
43
44
45
46