Увірвавшись отак несподівано в наше життя, Спіро перебрав на себе всі наші клопоти. За його словами, ліпше він сам усе влаштує. бо людина він тут відома і не допустить, щоб нас обхитрували.
— Не турбуйтесь ні про що, місіс Даррелл,— буркотів він,— довіртесь мені.
І Спіро почав возити нас по крамницях. Іноді, бурхливо просперечавшись цілу годину, він домагався зниження ціни котроїсь речі на дві драхми, що дорівнювало приблизно одному пенсу.
Справа не в грошах, доводив він, а в принципі! Крім того, Спіро, як справжній грек, дуже любив поторгуватись.
Дізнавшись, що наші гроші ще не прибули з Англії,
Спіро позичив нам певну суму і суворо напосівся на менеджера банку за його недбальство. Бідолашний менеджер був тут зовсім ні при чому, але Спіро це не бентежило.
Наш новий друг сплатив рахунок за готель, роздобув ридван для перевезення речей і гам підвіз нас до суничного будинку разом з купою харчів, які він придбав для нас.
Невдовзі ми переконалися, що Спіро справді знав кожного остров’янина і всі знали його. Де б не спинилась його машина, завжди кілька голосів гукали Спіро, запрошуючи на каву до столиків під деревами. Полісмени, селяни, священики, рибалки, бакалійники, власники кав’ярень вітали його, мов рідного брата. «А, Спіро!» —приязно всміхалися вони, наче до неслухняної, але улюбленої дитини. Його поважали за чесність, справедливість, а над усе — за типово грецьке презирство і зневагу до чинуш та бюрократів.
По приїзді на митниці у нас було конфісковано дві валізи з білизною та іншими речами під сміховинним приводом, нібито це крам на спродаж. Тепер, коли ми замешкали в суничному будинку і нам знадобилась постільна білизна, мама розповіла Спіро про ті конфісковані валізи.
— Лиха година!— ревнув він, наливаючись кров’ю од гніву.— Чому ж ви мені раніше не сказали, місіс Даррелл? На митниці самі пройди. Завтра ми туди поїдемо, і я їм голови повідкручую! Я всіх там знаю, і вони мене знають, недоноски!
Наступного ранку він повіз маму на митницю. Ми всі гуртом приєднались до них, щоб не пропустити веселої комедії. Спіро ввірвався до контори, мов розлючений ведмідь.
— Де речі цих людей?— накинувся він на пухкенького митника.
— Ви маєте на увазі крам на спродаж?— перепитав той, старанно добираючи англійські слова.
— Ти знаєш, що я маю на увазі!
— Вони тут,— обережно сказав чиновник.
— Ми приїхали по них,— процідив Спіро.— Давай їх сюди!
І він величаво пішов надвір покликати когось на допомогу,
а коли повернувся, митник саме відкривав одну з валіз. Спіро розлючено кинувся до нього і кришкою валізи бабахнув невдаху митника прямо по пальцях.
— Нащо відкриваєш, сучий ти сину?— шаленів він.
Митник, махаючи від болю рукою, ображено заперечив, що, мовляв, це його обов’язок — перевіряти багаж.
— Обов’язок?— ущипливо запитав Спіро.— Який збіса обов’язок? Нападати на беззахисних іноземців? Вважати їх за контрабандистів? Це ти називаєш обов’язком, га?
Він на мить замовк, віддихався, схопив обидві валізи й посунув до дверей. А на прощання видав ще один залп:
— Я тебе знаю, Крістакі, і ти мені тут не розпатякуй про обов’язки. Я не забув, як тебе оштрафували на дванадцять тисяч драхм за те, що ти глушив рибу динамітом, і не бажаю, щоб кожен кримінальник базікав мені про обов’язки!
Ми поверталися з митниці тріумфально, забравши свої речі без перевірки, всі цілісінькі.
— Ці покидьки думають, що вони тут господарі,— коментував Спіро, очевидно, не здогадуючись, що й сам поводиться, мов хазяїн острова.
Отак Спіро і лишився з нами. За кілька годин він перетворився з шофера таксі на нашого захисника, а за тиждень став нашим гідом, філософом, другом. Невдовзі ми вже сприймали його як члена сім’ї, він брав участь майже в усіх подіях, будував разом з нами різноманітні плани. Він завжди був поряд, гучноголосий і насуплений, влаштовував наші справи, уважно опікувався нами і повідомляв маму про все, що, на його думку, вона повинна була знати. Дебелий, незграбний ангел з брунатним обличчям, він піклувався про нас так ніжно, ніби ми були безпорадними немовлятами. Маму він щиро обожнював і скрізь на весь голос співав їй дифірамби, від чого вона страшенно ніяковіла.