На вигляд це були звичайні жаби, але таких величезних я ще ніколи не бачив,— кожна завбільшки з тарілку. Сірувато зелені, рясно вкриті бородавками та якимись білими лискучими плямами. Обидві глипали на мене, ніби гладкі, коростяві Будди, і з винуватим виразом ковтали повітря, як-от жаби. Вони сиділи в мене на долонях, схожі на опущені надувні кулі, блимали гарними, з золотої філіграні очима і вмощувались зручніше на моїх пальцях. Жаби дивились на мене довірливо, їхні широкі, товстогубі роти розпливалися в сором’язливій збентеженій усмішці. Я був зачарований несподіваною знахідкою, радість розпирала мені груди, так що я мусив чимскоріш розділити її з кимось. І я рвонув додому хвалитись новими трофеями, тримаючи в кожній руці по жабі.
Коли я влетів у дім, мама й Спіро перевіряли в коморі запаси харчів. Здійнявши руки над головою, я показав їм обох чудових амфібій. Спіро стояв зовсім близько від мене, тож, обернувшись, він зіткнувся віч-на-віч з жабами. Обличчя у нього витяглось, очі полізли на лоба, а шкіра набула зеленавого відтінку. Він сам став разюче схожий на ропуху. Затиснувши рота носовиком, Спіро непевною ходою вийшов на веранду.
— Хіба можна показувати Спіро такі речі, синку? — дорікнула мені мама.— Ти ж знаєш, у нього слабкий шлунок.
Я знав, що у Спіро слабкий шлунок, але ніяк не думав, що споглядання цих чарівливих створінь так недобре вплине на нього.
— Але що в них поганого? — спантеличено запитав я.
— З ними все в порядку, любий. Вони чарівні,— відповіла мама, підозріливо роздивляючись жаб.— Просто вони нікому не до вподоби.
Спіро пришкандибав до комори блідий, витираючи носовиком піт на чолі. Я швиденько сховав жаб у себе за спиною.
На мій превеликий жаль, решта домашніх реагували на жаб приблизно так само, як і Спіро. Переконавшись, що мені не пощастить ні в кого викресати бодай іскру захоплення, я зажурено відніс бідолашну пару до себе і всадовив під ліжком.
Увечері, коли засвітили лампи, я випустив жаб на прогулянку по кімнаті і з приємністю заходився збирати для них комах, що літали навкруг лампи. Жаби незграбно човгали взад-вперед, ковтаючи мої підношення. їхні широкі роти закривались з легким цоканням, а липкі язики проштовхували мошок всередину. Аж гульк — в кімнату залетів надзвичайно великий збуджений
метелик. Для жаб це був вишуканий делікатес, і я безжалісно погнався за ним. А він примостився на стелі, поблизу нового приятеля Джеронімо, де я не міг його дістати. Гекон розсудливо вдав, що не помічає сусіда, оскільки метелик був чи не вдвічі більший за нього. Добуваючи жабам вечерю, я шпурнув у метелика журналом, що було дуже нерозумно з мого боку. Влучив я не в метелика, а в гекона, котрий саме слідкував за наближенням золотоочки. Журнал відлетів у куток, а безталанний гекон гепнувся зі стелі на килим, прямо перед однією з товстух.
Перш ніж гекон встиг отямитись (і я разом з ним!), жаба з лагідним виразом на обличчі стрибнула вперед. Паща її широко розчахнулась, з неї на мить вистромився і знову сховавсь язик, забираючи з собою гекона. Жаб’ячий рот закрився, і морда набула попереднього виразу соромливої доброти.
Джеронімо, що висів у кутку стелі вниз головою, здавалось, аніскільки не зажурився трагічною долею свого товариша, але мене цей інцидент страшенно пригнітив. Адже в цьому була моя провина. Я квапливо схопив обох жаб і закрив у коробці, побоюючись, що Джеронімо також може стати жертвою їхньої жорстокості.
Ці гігантські земноводні цікавили мене з багатьох причин. На перший погляд здавалось, що це представники звичайного виду, тільки-от тіло й ноги в них були вкриті чудернацькими білими плямами. Крім того, ці чудовиська чи не вчетверо більші за всіх тих жаб, які стрічалися мені досі. Дивно й те, що я знайшов їх під колодою у парі. Надибати бодай одного такого гіганта — річ незвичайна, а що ж тоді казати про двох? Певно, це унікальне відкриття. Може, це буде нове слово в науці? Плекаючи надії, я тримав їх під ліжком в закритій коробці, чекаючи наступного четверга. Коли приїхав Теодор, я кинувся нагору й приніс йому показати унікальну знахідку.
Аг-га! — мовив Теодор, пильно розглядаючи жаб, а потім доторкнувся до однієї з них пальцем.— Так, безсумнівно, це напрочуд добірні екземпляри.
Він узяв з коробки одну земноводну і всадив на підлогу. Та дивилась на нього скорботними очима, а шкіра її розбухала і спадала, мов шматок дріжджового тіста.