Тут було привілля для птахів: бекасів, рябих куликів, побережників чорногрудих, крячків. Щебетливими зграйками вони метушились коло самої води, де хвилі мляво набігали на берег і, закучерявившись, розбивалися об піщані горбочки. Коли ви зголоднієте, тут можна забрести на морську обмілину і наловити жирних прозорих креветок, солодких, наче виноград, або розрити ногою пісок і відшукати там ребристі, схожі на горіхи черепашки серцівок. їхні молочно-білі нутрощі, хоч і нагадують злегка гуму, дуже приємні на смак.
Одного чудового дня, маючи багато вільного часу, я вирішив узяти собак і піти на поля. Мені хотілося ще раз спробувати впіймати Старого Шльопа, поплавати в морі, поласувати серцівками і вернути додому через ділянку Петро, де я міг погомоніти з ним і скуштувати кавуна чи стиглих гранатів. Старим Шльопом я називав велику старезну черепаху, що жила в одному з каналів. Я ганявся за нею вже понад місяць, проте, незважаючи на солідний вік, вона виявилась надзвичайно хитрою і моторною. Хоч би як обережно я підкрадався, коли черепаха спала на мулистому березі, в останній момент вона завжди прокидалась, відчайдушно рухала ногами, зісковзувала мокрим схилом униз і падала в канал, ніби викинута за борт важка шлюпка.
Звичайно, я вже встиг наловити силу-силенну черепах — і чорних з дрібними золотистими цятками, і сіреньких в рудувато-кремову смужку. Але моєю заповітною мрією лишався Старий Шльоп. Він був значно більший за всіх черепах, яких я бачив, і такий старий, що його зморшкувата шкіра і побитий панцир геть-чисто почорніли, а всі інші барви, які могли бути в нього в далекій юності, злиняли. Мені страшенно кортіло запопасти його, і от, перечекавши цілий тиждень, я вирішив, що знову настав час діяти.
Прихопивши сумку з пляшками й коробками, сачок і кошик для Старого Шльопа (ану ж мені пощастить зловити його!), я разом з собаками вирушив з дому в долину. «Джеррі!.. Джеррі!.. Джеррі!..»— жалібно гукали мені навздогін Сороки, але, побачивши, що я не обертаюсь, загелготіли, засокоріли зухвало, зайшлись безцеремонним сміхом. їхні грубі голоси все ще долинали до нас, коли ми увійшли в оливкові гаї, а потім їх заглушив хор цикад, від співу яких тремтіло повітря. Ми прошкували по гарячій, білій, м’якій мов пух дорозі.
Біля криниці Яні я спинився напитись води і зазирнув у загінець, збитий з оливкових гілок, де два здоровенних кабани, сито рохкаючи, бабралися в липкому багні. Я поляскав більш вгодованого кабана по брудному, гладкому заду і пішов далі.
Проминувши перші три поля, я забарився на ділянці Такі, щоб скуштувати його винограду. Господаря не було, але я знав, що він би не заперечував. Це був солодкий дрібний виноград з мускатним ароматом. Ягоди напрочуд ніжні, соковиті, без кісточок. Ми з собаками з’їли кожний по грону, ще два грона я поклав у торбину на потім, і почимчикували вздовж каналу туди, де звичайно любив вилежуватись Старий Шльоп. Щойно я зібрався наказати собакам, щоб вони зберігали могильну мовчанку, аж гульк — із кукурудзи вискочила велика зелена ящірка і чкурнула геть. Собаки з диким валуванням припустили слідом за нею. Коли я підійшов до улюбленої ковзанки Старого Шльопа, по ньому лишилися тільки ледь помітні кола на водній гладіні.
Я сів на землю й почав чекати собак, перебираючи в думці всі найдобірніші, найдошкульніші лайки, якими я зібрався їх бомбардувати. Але, на мій подив, собаки не вертали. По якімсь часі до мене долинув їхній монотонний, розмірений гавкіт, що означав цікаву знахідку. Гм... що ж вони там знайшли?
Я помчав на те місце, де собаки юрмились навколо клаптя трави на краю канави. Вони весело застрибали мені назустріч, закрутили хвостами, збуджено заскавчали. Роджер скривив верхню губу в приємній усмішці, радіючи, що я прийшов подивитись на їхній трофей. Спершу я просто не міг второпати, чому це пси так розхвилювалися; затим помітив, як у траві щось ворушиться (те, що я був прийняв за корінець), і уздрів пару товстих коричневих водяних вужів, сплетених докупи у пристрасних обіймах. Підвівши лопатоподібні голови, вони дивились на мене байдужими сріблястими очима. Це була приголомшлива знахідка, вона майже компенсувала втрату Старого Шльопа. Я вже давно мріяв упіймати водяного вужа, але вони так швидко й уміло плавали, що мені ніяк не вдавалося до них добратись. А тепер-от собаки знайшли цю чудову парочку на осонні,— застукали її, сказати б, на гарячому.