— Як завжди, в день народження Озми в столичному палаці відбудеться великий бенкет, на який прийдуть усі наші друзі. Тому, я гадаю, що ти могла б спекти великий іменинний пиріг для Озми й поставити навколо нього свічки.
— О, всього лише пиріг! — розчаровано вигукнула Дороті.
— Нема нічого кращого на день народження, — заперечила їй чарівниця.
— А скільки ж свічок поставити на пиріг? — запитала дівчинка.
— Суцільне коло, — відповіла Клінда, — бо ніхто не знає, скільки Озмі років, хоч нам вона здається зовсім молодою, така вона свіжа та гарна.
— Пиріг не дуже схожий на подарунок, — упиралась Дороті.
— А ти зроби незвичайний пиріг, — порадила чарівниця. — Хіба ти забула про дві дюжини живих дроздів, запечених у пиріг? Ну, ти можеш взяти для свого пирога не дроздів, а щось інше, набагато цікавіше.
— Але що? — нетерпляче запитала Дороті.
— Коли я тобі скажу що, то пе вже буде не твій подарунок Озмі, а мій, — з посмішкою відповіла чарівниця. — Подумай над цим сама. Я певна, ти знайдеш щось незвичайне, що додасть багато радості й веселощів на святковому бенкеті в Озми.
Дороті подякувала своїй старшій подрузі, сіла в Червону Карету й наказала Дерев’яній Конячці одвезти її назад до палацу в Смарагдовому Місті.
По дорозі вона весь час напружено думала, як зробити іменинний пиріг незвичайним, і нарешті надумала.
Приїхавши додому, вона одразу ж пішла до Мудреця Країни Оз, у якого була окрема кімната у найвищій вежі палацу, де він, на прохання Озми, розробляв науку чарів, щоб людям Країни Оз жилося щекраще.
Мудрець і Дороті були нерозлучними друзями і зробили разом багато захоплюючих подорожей.
Мудрець Країни Оз — маленький чоловічок з лисою головою, гострими очима і круглим, життєрадісним обличчям. Він щиросердий, простий, веселий і зовсім не гордовитий. Через те його дуже люблять усі жителі Країни Оз.
— Друже, — сказала Дороті, — я хочу, щоб ви допомогли мені підготувати подарунок на день народження Озмі.
— Я завжди радий зробити приємне для тебе та Озми, — відповів він. — А що ти надумала, Дороті?
— Я хочу спекти великий пиріг, з глазуррю й свічками і, знаєте, з усякими такими штукенціями.
— Дуже добре, — сказав Мудрець.
— Посередині цього пирога я хочу залишити по рожнє місце, прикривши його тільки дашком з глазурі, — вела дівчинка далі.
— Дуже добре, — ще раз повторив Мудрець, киваючи лисою головою.
— А в цю порожнину, — сказала Дороті, — хочу сховати багато мавпочок по три дюйми кожна. Коли пиріг поставлять на бенкетний стіл, мавпочки розіб’ють глазур і почнуть танцювати на скатерті. Потім я хочу, щоб мавпочки розрізали пиріг на шматочки і роздали всім гостям.
— Вибачай мені! — закричав маленький Мудрець, заливаючись сміхом. — Оце й усе, чого ти хочеш, Дороті?
— Майже, — відповіла дівчинка. — Але ви Мудрець і, може, придумаєте щось цікавіше для мавпочок?
— Не так швидко, — відповів той. — А потім, де ти візьмеш таких крихітних мавпочок?
— Отут ви й повинні мені допомогти, — сказала Дороті. — У диких лісах в Краю Балакунів живе безліч різних мавп.
— Великих! — перебив її Мудрець.
— Так, великих. Але ми підемо туди разом, візьмемо великих мавп і ви зробите їх маленькими — по три дюйми кожну — з допомогою своїх чарів. Потім ми посадовимо цих маленьких мавпочок у кошик і принесемо додому. Після цього ви навчите їх танцю вати — отут, у вашій кімнаті, де їх ніхто не побачить, — а в день народження Озми ми посадовимо всіх мавпочок у пиріг, і вони знатимуть, що їм треба робити.
Мудрець подивився на Дороті захопленими очима, в яких читалось цілковите схвалення плану, і засміявся знову.
— Це справді дотепно, моя люба, — сказав він, — і я не бачу причини, чому б нам не зробити того, що ти кажеш. От тільки коли б нам пощастило знайти диких мавп, які погодилися б на це.
— Ви гадаєте, що вони заперечуватимуть? — спитала дівчинка.
— Напевне. Але нам, мабуть, вдасться умовити їх. У всякому разі, варто спробувати. Я допоможу тобі, коли ти погодишся, щоб цей дивовижний пиріг був нашим спільним подарунком Озмі. Я саме думав, що їй подарувати. А тепер, оскільки я маю навчити мавп і зробити їх маленькими, то, на мою думку, ти повинна взяти мене в напарники.
— Звичайно! — сказала Дороті. — Я буду дуже рада мати такого напарника.
— Ну, от і домовились, — підсумував Мудрець. — Нам треба вирушати по мавп негайно, бо потрібен ще час на їх навчання, а до лісу в Краю Балакунів, де вони живуть, далека путь.
— Я готова вирушити хоч зараз, — погодилась Дороті. — Може, попросимо в Озми Дерев’яну Конячку?
Мудрець відповів не одразу. Він спершу довгенько обмірковував цю пропозицію.
— Ні, — відповів він нарешті. — Червона Карета не пройде через густі лісові хащі, а під час розшуків мавп нам може загрожувати небезпека в тих диких місцях. Отже я пропоную запросити Лякливого Лева й Голодного Тигра. Ми доїдемо на їхніх спинах з таким же успіхом, як і в Червоній Кареті, а коли нам загрожуватимуть інші звірі, вони нас захистять.
— Оце хороша думка! — вигукнула Дороті. — Ходімте швидше до Голодного Тигра та Лякливого Лева й попросимо їх. А чи слід попереджати Озму про цю подорож?
— Я гадаю, не слід, — сказав Мудрець, беручи в руки свій капелюх і Чорний Саквояж з чарівними інструментами. — Ми ж хочемо зробити їй приємну несподіванку, і тому Озма не повинна знати, куди ми по їхали. Ми тільки залишимо записку, що повернемось за кілька днів, на той випадок, коли Озма спитає про нас.