Професор так пишався своїм останнім винаходом, що почав годувати ситими їстівними пілюлями геть усіх учнів Державної спортивної школи і не давав їм більше нічого їсти. Але хлопчики та дівчатка повстали проти цього, бо їм кортіло іноді поласувати звичними смачними стравами. А ковтати пілюлі, запиваючи їх склянкою води, здавалося зовсім не смачно, і це ніяк не можна було назвати обідом. Через те діти й відмовились ковтати ситі їстівні пілюлі. Професор Джміль-Теофіль-Шуміль стояв на своєму. Тоді учні старшого класу схопили шановного професора і вкинули його одягненим у річку. А кожен знає, що джмелі не вміють плавати, і тому винахідник чудових їстівних пілюль три дні лежав безпорадно на дні річки, перш ніж якийсь рибалка піймав його гачком за ногу і витяг на берег.
Вчений професор, цілком природно, був страшенно обурений таким поганим вчинком і зараз оце привів увесь старший клас до Смарагдового Міста, щоб Озма покарала бунтарів за непокору.
Але, наскільки мені відомо, дівчинка-правителька не дуже розсердилась на хлопчиків та дівчаток, що вчинили цей бунт, бо вона сама відмовилась вживати знамениті їстівні пілюлі професора замість смачних страв. Однак, поки вона розбирала смішний випадок у своїй тронній кімнаті, капітану Біллу пощастило пронести золотий горщик з Чарівною Квіткою в кімнату Трот так, що цього не бачив ніхто, за винятком Джелії-Джамб, головної фрейліни Озми, а Джелія пообіцяла про все мовчати.
Мудрець із кліткою, в якій сиділи мавпочки, також непомітно прослизнув в одну з численних веж палацу, де у нього була своя власна кімната, в яку без дозволу господаря ніхто не заходив. Отже Трот, Дороті, капітан Білл і Мудрець були дуже задоволені успішним закінченням своїх пригод. Лякливий Лев і Голодний Тигр пішли до себе в мармурові стайні за палацом правительки Озми і теж суворо зберігали таємницю. Навіть Дерев’яній Конячці, Мулові Хенку, Жовтій Курці й Рожевому Кошеняті вони відмовились розповісти, куди ходили.
Трот щодня поливала Чарівну Квітку свіжою водою і не дозволяла нікому, хто бував у неї в кімнаті, дивитись на чудову мінливу рослину, за винятком найближчих друзів — Бетті Бобін та Дороті. Дивовижна Квітка, здавалось, не втратила ні краплі своїх чарів від того, що її перенесли сюди з острова, і Трот була певна, що Озма берегтиме її, як один з найулюбленіших своїх скарбів.
Тим часом у своїй вежі Мудрець Країни Оз почав навчати дванадцять крихітних мавпочок, і всі мавпочки виявились такими розумними й кмітливими, що вмить запам’ятовували кожен фокус, який їм показував Мудрець. Під час навчання Мудрець поводився з маленькими звірятками дуже ласкаво й обхідливо, годував їх найулюбленішими мавпячими стравами, і вони пообіцяли зробити все від них залежне в день славного свята — іменин правительки Озми.
Розділ двадцять другий
Святкування Озминих іменин
Здається досить дивним, що наша фея мала свій день народження, бо кажуть, що феї ніколи не народжуються і ніколи не вмирають, — вони жили, живуть і житимуть завжди. З другого ж боку, було б несправедливо і соромно позбавляти будь-яку фею тих радощів, що їх приносить кожному день народження. Отже не слід дивуватись, що феї. як і всі інші живі істоти, відзначають день свого народження і запрошують на це свято багато гостей.
Озма, прекрасна дівчинка-правителька казкової Країни Оз, була справжньою феєю, такою доброю та дбайливою і до старого й до малого, що всі її любили, як рідну. Вона жила у найвеличнішому місті світу, але це не заважало правительці бути другом найпростіших людей у її володіннях. Озма часто сідала на свою Дерев’яну Конячку, їздила по фермах, сиділа в селянських кухнях, розмовляючи з щиросердими жінками фермерів, які в цей час пекли для своєї сім’ї пироги, а то годинами гралася з дітьми і дозволяла їм кататись на своєму кумедному дерев’яному скакуні; не раз юна правителька зупинялася в лісі, щоб перемовитись кількома словами з вуглярем і спитати його, чи він щасливий і чи всього йому вистачає; дівчаток вона вчила, як треба кроїти і шити гарненькі платтячка; частенько також Озма заходила в майстерню до ювелірів або художників і довго придивлялася до їхньої роботи, обдаровуючи кожного привітним словом і сонячною посмішкою.
Після всього цього правителька сідала на прикрашений коштовностями трон і в оточенні своїх найближчих радників терпляче вислухувала будь-які скарги підданих, щоб потім винести справедливе рішення. Знаючи мудрість її ухвал, люди Країни Оз ніколи не нарікали на суд правительки, і якщо Озма навіть когось карала, вони завжди погоджувались, що правителька вчинила правильно і справедливо.