Кошача зграя знову почала наздоганяти машину, бо гладенький відтинок дороги скінчився і Муфтик мусив зменшити швидкість. Рудий кіт-заводіяка випередив інших на кілька десятків кроків.
— Поглянь на рудого, — сказав Муфтик. — Від люті з його очей аж іскри сиплються.
А Півчеревичок додав:
— Ех, була б у мене рогатка, то його очі не яріли б таким вогнем!
Та ледве Півчеревичок вимовив це, як рудько щосили стрибонув і, гупнувши, опинився на даху фургона.
— Ой леле! — загорлав, злякавшись, Півчеревичок.
— Ще продере покрівлю, — забідкався Муфтик.
Крізь тонке бляшане покриття виразно чулося, як рудий заводій сердито нявкотить. Саме тут Муфтик помітив попереду обіч дороги валун, і в нього майнула смілива думка.
— Тримайся! — гукнув він Півчеревичкові.
За мить праве переднє колесо гахнуло об камінь, фургон підскочив, як м’яч, аж горщики й сковороди загримкотіли, потім знову покотив путівцем. Звісно ж, кіт не утримався на рівному дахові і сторчголов беркицьнувся додолу.
Півчеревичок визирнув у заднє віконце.
— Лежить плиском і хвостом не ворушить, — зрадів він. — Катюзі по заслузі!
Кошача зграя не зважила на це — і далі гналася так само завзято, а замість рудого перед вів здоровенний, чорний, як вуглина, кіт.
— У нового ватажка мармиза ще лютіша, ніж у попереднього, — сумно зауважив Півчеревичок. — Коли б мені рогатку, неодмінно поцілив би у нього шишкою — пащека, як ворота навстіж.
— До чого тут паща? — здивувався Муфтик.
— Власне, суть не стільки в пащі, як у шишці, котрою треба влучити туди, — пояснив Півчеревичок. — Якщо шишка досить луската, вона застрягне в пащі, і кіт взагалі не зможе звести свої ікла.
— Виявляється, стріляння з рогатки — справжнє мистецтво.
— Так, мудрована це річ, — кивнув Півчеревичок. — Ти уяви, які тонюсінькі хвостики в яблук та груш. Хай буде проклятий увесь сорочий рід!
Він хотів щось додати, та злякано принишк, бо трапилося непередбачене.
Коли автомобіль повернув ще раз, ліс несподівано скінчився. І далі — ані деревця — широченне плесо. Озеро. Попереду — вода, позаду — розлючені кішки! Путівець вів до озера, звернути нікуди.
Півчеревичок знову зацокотів зубами.
— Що ж робитимемо? — прошепотів він, заплющившись.
А роздумувати ніколи.
— Кішки бояться води, — одрубав Муфтик і з силою натис на акселератор.
Із шаленою швидкістю машина помчала прямо в озеро.
ГЕРОЇЧНИЙ ВЧИНОК
Автомобіль стояв у воді, кроків за двадцять од берега. Посеред озера височів чарівний лісистий острівець, але втрапити туди не було ніякої змоги, бо далі починалася глибина. Вода й так майже сягала віконець. А на березі чигали кішки — про повернення назад годі й думати.
— Ти вмієш плавати? — запитав Півчеревичок у Муфтика.
— Не знаю, — засоромився той. — Я не мав слушної нагоди спробувати. Чомусь мені завше здавалося, що муфта не дуже годиться для цього, я міг би таким вбранням привернути небажану увагу пляжників.
— Я зрозумів тебе, — сказав Півчеревичок. — І з мене плавець кепський. Єдиний раз стрибонув у воду, та й то ненароком — ще дитиною шубовснув у колодязь.
— Тож сидітимемо собі в машині, — вирішив Муфтик.
— Авжеж, — кивнув Півчеревичок. — І рогатки в нас немає. А з місця поціляти в кішок — неабияка розвага.
— Зараз нам більше знадобилася б якась надувна гумова іграшка, — міркував Муфтик. — Кажуть, вона чудово тримає на воді. З допомогою такої цяцьки ми, не вміючи плавати, могли б дістатися на острівець.
Та взяти гумову іграшку було ніде. А ось справжні кішки на березі озера понадувалися далі нікуди. Вони явно розуміли, в якій безвиході опинилися Муфтик із Півчеревичком. Зухвало походжали краєм плеса, зловтішно і глумливо бликаючи на машину.
— Я аж ніяк не ворог птахів і тварин, — заговорив Півчеревичок, — але переконався, що сорока — злодійка, а кіт — живодер. І нема чому дивуватися, що крадії й розбійники діють вкупі! Одна поцупила рогатку, щоб інші могли спокійненько тебе переслідувати і навіть утопити в озері.
— Не передавай куті меду, — заперечив Муфтик. — До потопу ще далеко. Навіть у тому випадку, коли вода просочиться в машину, наші голови будуть зверху, повітря вистачить.
— Повітря! — перекривив Півчеревичок. — Авжеж, повітря! А що нам з самого повітря? Голодна смерть не краще, ніж утопитися, без їжі ми сконаємо напевне, коли на-довше затримаємося тут.
Муфтик був незворушний.
— Не панікуй завчасно, — твердо мовив він. — Сам казав, що в холодильнику є сирки. Підживимося ними, закип’ятимо чаю. Принаймні, його тут матимемо вдосталь.