На цьому і зійшлися.
МУФТИК СТАЄ ПОЕТОМ
Наступного ранку, тільки блимнувши, Мохобородько завалився до машини і загукав:
— Вставайте! Вставайте! Подумаймо про тістечка й какао!
Вони не були впевнені, що старенька почастує їх ласощами за сірого кота, як обіцяла в листі за Альберта. Але треба сподіватися на краще, тим більше, що сирки з’їли до останнього, зголодніли добряче.
Півчеревичок одкрив дверцята машини.
— А де Муфтик? — запитав він, сонно протираючи очі.
— Муфтик? — здивувався Мохобородько. — Хіба він не машині спав?
— Звечора влігся, як завше, — сказав Півчеревичок. — зараз його постіль порожня.
— Нічогісінько не розумію, — промимрив Мохобородько.
Обоє безпорадно мовчали.
Раптом вони почули хлипання, що долинало з лісу, знедалечка. Невже Муфтик таки забився хникати у хащі?
— Муфтику? — дзвінко покликав Півчеревичок. — Муфтику, де ти?
Хлипання стихло. Запанувала тиша. І тут почувся сумний і уривчастий Муфтиків голос:
— Ось я… тут. Я в са… мо… ти… ні!..
— Він у самотині, — збагнув Мохобородько.
— Вчора разом зі мною ішов на подвиг, а сьогодні плаче, ніби немовля, — здивувався Півчеревичок.
А Мохобородько додав:
— Здається, в нього справді дуже суперечливий характер!
Вони пішли на голос і відразу знайшли Муфтика, котрий сидів під кущем. По його щоках котилися сльози, а в руці він тримав пачку листів.
Що ти тут поробляєш? — співчутливо запитав Мохобородько.
Муфтик заридав знову.
— Я такий самотній, — хлипнув він. — Я читав листи. Ще й досі не бачив своїх останніх листів.
— Ага, ти все-таки самотній! — спалахнув Півчеревичок. — А я і Мохобородько? Ми тобі випадкові супутники чи друзі? Ти сам поринув у свою самотність, ніхто не примушував тебе!
— Вибачте, будь ласка, — сказав Муфтик і спробував усміхнутися. — Ви, безперечно, мої друзі, це зрозуміло. Я намолов дурниць, я під враженням своїх листів.
— Отакого понаписував, що ніяк не прийдеш до тями? — похитав головою Мохобородько.
— Послухайте лишень, — зітхнув Муфтик. — Може, ви мене зрозумієте.
Він узяв першого-ліпшого листа і почав читати вголос:
«Любий Муфтику! Моє бідне маля! Не збагнеш ти до останку, який нещасний я, той, хто надсилає тобі ці рядки.
Я такий самітний, один-однісінький на цій величезній земній кулі. Нікому навіть руку потиснути. Адже ти знаєш, любий Муфтику, що в мене жодного друга…»
Далі читати не зміг: затнувся і залився сльозами.
— Навіщо так засмучуєш себе цими листами! — дорікнув Мохобородько. — Яка в цьому потреба?
— Ніякої, — ридав Муфтик. — Я просто звик надсилати й отримувати отакі листи.
— Цієї безглуздої звички ми тебе позбавимо, — відрубав Півчеревичок. — Більше жодного листа! А коли вже не можеш без писанини, то мереж собі вірші, дуже прошу. Ти міг би їх вечорами читати нам біля вогнища. Я вірю, що й Мохобородько залюбки послухає.
— Мені особливо подобаються вірші про природу, — сказав Мохобородько.
Муфтикові сльози висохли вмить.
— Дякую вам, друзі! — вигукнув він, радісно сяйнувши очима. — Відтепер, слово честі, я не напишу собі жодного листа. Я стану поетом, це точно, як моє ім’я Муфтик, а не Рукавичка! Я напишу вірші, сповнені солодкого смутку й болю!
— Я все-таки віддав би перевагу тістечкові з солодким какао, — розмріявся Мохобородько. — Перш за все треба відвезти бабусі кота, тоді нехай Муфтик віршує, скільки душі заманеться.
Трійця повернулася на галяву й зупинилася біля пастки.
— Здається, кіт спить, — припустив Муфтик, зазирнув ши до ями.
Мохобородько опустився поруч.
— Принаймні цей звір уже вгамувався, — додав він.
Півчеревичок одсунув гілля, але на кота це не подіяло.
Лежав, поклавши голову на лапи, і навіть хвостом не ворушив.
— Неймовірний ледацюга, — здивувався Півчеревичок. — Бодай із ввічливості раз-другий зиркнув би на нас.
— Коли він кинувся на мене, то не справляв враження лінивця, — усміхнувся Мохобородько.
Півчеревичок стенув плечима:
— Еге, дідько знає цих котів. Можливо, не ворушиться саме тому, що, втрапивши у пастку, відчуває солодкий біль і тугу.
— Звичайно, — погодився Муфтик. — Не забувайте, що він всеньку ніч був на самоті. Відчуваю, що ми до нього навіть трохи несправедливі. Чому саме на його долю випало суворе одиночне ув’язнення? Інших кішок запроторили на далекий острів, але ж вони там гуртом.