— Ну, боже поможи! — усміхнувся Муфтик.
А Півчеревичок занепокоївся.
— Газуй! — гукнув він Муфтикові. — Не забувай про це й на секунду, інакше моєму мишеняті каюк!
Муфтик помчав швидше, проте розлючене кошаче поріддя не відставало. Нараз попереду заморгав світлофор.
— Ми не сміємо зупинятися, — зблід Півчеревичок, — Якщо ми застрягнемо перед цим дурнуватим світлофором, усьому кінець. Ти чуєш, Муфтику, що я тобі кажу?
Муфтик не відповів. Він уп’явся в кермо і не звертав уваги на схвильованого Півчеревичка. Уста міцно стиснуті, очі примружені, чоло перетнула невеличка зморшка занепокоєння.
— Мої нерви, мов струни, — заскиглив Півчеревичок, — напружені до краю, і якщо лопнуть, ні на крихту не здивуюся.
— І мої нерви напнуті, хоч грай, од твого скигління, — просичав Мохобородько.
Тим часом вода закипіла. Він занурив бороду в каструлю, зверхньо поглянув на Півчеревичка і додав:
— Лопнуть твої нерви чи ні, а від кашлю тебе вилікуємо.
Автомобіль наближався до перехрестя.
— Ми не сміємо зупинятися! — знову завів своєї Півчеревичок, майже ридаючи. — Ці кішки й шкурки не зоставлять од мого мишеняти!
Світлофор заблимав червоним.
— Мчи, Муфтику, чимдуж мчи! — благав Півчеревичок у розпачі. — Витискай, скільки можеш!
На це Муфтик суворо кинув:
— Я не приховую, що за таких обставин теж хвилююся, і як уже, здається, пояснював, легко плутаю різні речі. Однак червоне й зелене світло розрізняю, і так буде завше.
І він загальмував.
Машина зупинилася перед червоним вогником так зненацька, що Півчеревичок хряснувся головою об вітрове скло і відразу ж захлинувся кашлем.
— Обережно! — вигукнув Мохобородько, який саме чаклував над каструлею. — Чай розхлюпається!
— Пробач, пробач, будь ласка, —перепросив Муфтик. — Я мусив так різко загальмувати, бо це єдина можливість урятувати мишеня.
— Урятувати? — наїжачився Півчеревичок, заклопотано визираючи у заднє віконце. — І це ти називаєш рятуванням! Та кішки ось-ось примчать сюди, і якщо ти негайно не поїдеш, вони безжально пошматують моє мишенятко!
Але Муфтик, зберігаючи, бодай зовні, рівновагу, мовив:
— Автомобіль спинився надміру різко, чи не так? А мишеня покотилося далі, адже в нього немає гальм. Що з цього? А те, що зараз твоя улюблена іграшка сховалася під машиною.
Ледве Муфтик закінчив своє пояснення, як фургон наздогнала кошача зграя. І Півчеревичок побачив, що Муфтик казав правду. Здійнялося жахливе нявчання. Кішки розгубилися від несподіваної втрати здобичі, кілька з них нагороїжилися і навіть кинулися дряпатися між собою. Як мудро вчинив Муфтик: ніхто з переслідувачів не помітив мишеняти під машиною.
— Образно кажучи, зараз наша автомашина ніби маленьке суденце серед розбурханого і ревучого кошачого моря, — зазначив Мохобородько і про всяк випадок перевірив, чи дверцята щільно зачинені.
Цієї миті світлофор сяйнув зеленим, і автомобіль знову помчав. Лише тепер кошаче кодло збагнуло, якого облизня спіймало. З неймовірним сичанням, нявкаючи, воно люто гналося далі.
— Оце утнув колінце! — зрадів Півчеревичок. — Це найсміливіший вибрик мого мишеняти, — На жаль, повторити його не зможемо, — пожалкував Муфтик. — Наступного разу котів уже не піддуриш. Тепер він звернув на глухіші вулиці, де світлофорів не було. Кішки переслідували машину невтомно й рішуче, недавня Муфтикова каверза ще дужче розлютила їх. Кошачий гам дедалі наростав. Люди, жахаючись, поспішали перебігти дорогу і сховатися в будинках, навіть собаки, котрі тинялися вулицями, втікали світ за очі, підігнувши хвости. Нарешті машина виїхала з міста.
— Тепер я справді вірю, що моє мишеня врятоване, — сказав Півчеревичок і вдячно поплескав Муфтика по плечі. — Адже на шосе ти можеш гнати щодуху. Невдовзі ми остаточно здихаємося кошачого виводка.
Муфтик усміхнувся:
— Ми не повинні забувати своєї мети, — застеріг він. — Котів треба віднадити якомога далі од міста, а тому мишеня має весь час маячіти у них перед очима.
— Авжеж, — зітхнув Півчеревичок. — Правильно. Я, між іншим, вже забув, задля чого ми влаштували цю гонитву.
Перший кілометровий стовп. Другий. Третій. Дев’ятий. Сімнадцятий. Муфтик увесь час їхав із такою швидкістю, щоб переслідувачі бачили мишеня. Двадцять п’ятий кілометр. Тридцять четвертий. Тридцять восьмий.
Нарешті помітили, що кішки потроху відстають.
— Тепер годі! — сказав Муфтик.
Він додав газу, і машина, ревнувши, помчала вперед, полишивши зграю далеко позаду. Небавом її не стало й видно.