— Все чудово! — зрадів Півчеревичок. — Ми їм показали, де раки зимують!
Тим часом звечоріло. Муфтик звернув на путівець і невдовзі спинився на тихій чарівній лісовій галяві, що наче створена для спочинку. Нервове напруження спало, і друзі особливо гостро відчули глибокий спокій, що панував навколо.
— Уклін тобі, природо! — натомлено зронив Мохобородько. — Нарешті я з тобою!
Найпершим із машини вистрибнув Півчеревичок. Він одв’язав своє іграшкове мишеня, здмухнув із нього пилюку й урочо вигукнув:
— Чи знаєте ви, друзі, що таке щастя? Це коли твоє любе мишенятко живе-здорове, хіба що ледь-ледь стерлися коліщата!
ВЕЧІР У ЛІСІ
Друзі оглянули лісову галявину. Сонце вже сховалося за кронами дерев, але птахи ще виспівували, радіючи прозорості літнього неба. Пахощі квітів приємно лоскотали в носі. Мандрівникам було тут невимовно хороше.
— Сьогодні в нас знаменний день, — задумливо сказав Муфтик. — Адже ми вперше вкупі.
— Авжеж, — пожвавішав Півчеревичок. — Цю подію варто якось відзначити.
— Неодмінно, — підтримав Мохобородько. — Але ти, Півчеревичку, відзначиш сьогоднішній день перш за все тим, що вип’єш чаю з оленячого моху, який я для тебе з любов’ю і старанням зварив.
— Увесь? — ураз скис Півчеревичок.
— Увесь, — відповів Мохобородько. — До останньої крапелини.
По хвилі він приніс із машини каструлю і рішуче передав її Півчеревичкові.
— Це несправедливо, — запротестував той. — У місті немовлята без молока, а такий старий мандрьоха, як я, в цей час дудлить цілющий напій з оленячого моху. Щодо малюків це страшенно несправедливо.
— Нумо без витребеньок, — застеріг Мохобородько. — По-перше, в тебе кашель, а по-друге, цей чай такий гіркий, що ніяке нормальне дитя і до рота його не візьме.
Півчеревичок з невимовною відразою зиркнув на оповитий парою відвар з оленячого моху. — Ага, такий гіркий, — тихо повторив він і забухикав.
— Ну, будь мужнім, — утрутився Муфтик. — Ти ж не дитина, що тобі, чоловікові, заподіють кілька ковтків гіркоти!
Півчеревичок ще раз прокашлявся і зрозумів, що така вже його доля.
— Ви гадаєте, що я боюся? — Він із викликом поглянув на Мохобородька й Муфтика.
Тоді підніс каструлю до рота. І став пити.
Нараз у його очах промайнув розпач, та, заплющившись, він пив далі. Мохобородько з Муфтиком мовчки дивилися, як його борлак рухається вгору-вниз.
Нарешті каструля спорожніла.
— Все, — видихнув Півчеревичок, — ні крапелини не зосталося.
— Ти просто молодчина, — похвалив його Мохобородько. — Саме так треба пити чай з оленячого моху.
Півчеревичок глипнув радісно-переможно.
— А що далі? — бадьоро запитав він. — Як ми ще відзначимо свій найзнаменніший день? Мо’ ще зваримо чаю з оленячого моху, щоб і ви могли поласувати?
— Мгмм, — гмукнув Муфтик. — Чесно кажучи, мені зараз аж ніяк не хочеться сідати за кермо, ця гонитва неабияк вимотала.
— Любий друже, — усміхнувся Півчеревичок, — не тільки ж із допомогою машини можна закип’ятити воду. Гадаю, ми розкладемо багаття.
— Правильно! — скрикнув Мохобородько. — Чай з оленячого моху чудово вплинув на Півчеревичка, у нього виникають просто блискучі ідеї. Звичайно, ми розкладемо багаття і біля нього прекрасно відпочинемо.
— До речі, в моєму холодильнику є кілька мисливських ковбасок, — сказав Муфтик. — Щоправда, мав намір приберегти їх до свого дня народження, проте зараз вони набагато доречніші. Уявімо, як вони шкварчатимуть над вогнем.
— А коли твій день народження? — поцікавився Мохобородько.
Муфтик махнув рукою.
— До нього майже цілий рік, — пояснив він. — Відзначав два тижні тому.
— Гадаю, до іменин ще роздобудемо мисливських ковбасок, — пообіцяв Півчеревичок. На це й пристали.
Мандрівники заходилися ревно поратися на галяві. Муфтик і Мохобородько один з-перед одного збирали для вогнища шишки та хмиз. Потім Муфтик вирізав вільхові прутики, щоб понаштрикувати ковбаски, а Мохобородько натрапив у лісі на чудовий оленячий мох, так що не доведеться ошпарювати свою бороду. І навіть знайшов неподалік джерельце з кришталевою водою. Півчеревичок у цих клопотах зовсім не брав участі, та ба, зате наділяв супутників численними вказівками.
Коли опустилися присмерки, до вечора коло багаття все було готове. Вогнище спалахнуло від першого ж сірника, що його черкнув Мохобородько, і Півчеревичок зазначив, що це на диво гарна прикмета.
— Я завше витрачаю на розпалювання вісімнадцять — двадцять два сірники, — сказав він. — Мохобородько в нас хлопець хоч куди!