— Вона застара для тих ролей, які виконує… Вона абсолютно без голосу… і, крім того, в неї жахлива фігура! Я вважаю, що з Деврієнт давно настав час покінчити! А ваша думка? — звернулась вона до незнайомця, що сидів поруч.
— Це питання серйозне, добродійко, і тому мені здається, що треба, аби в цьому обговоренні взяла участь п пані Деврієнт, — чемно відповів незнайомець, показуючи на співачку.
На мить дама замовкла і через хвильку почала вибачатись:
— Ви не повинні сердитися на мене, папі Деврієнт! Мене спантеличила стаття, яку я прочитала про вас в Дрезденській вечірній газеті. Рецензент Шмідер, який так оббрехав вас, певно, страшенний негідник. Якщо коли-небудь мені доведеться з ним зустрітися, я скажу йому те саме.
— Вам не доведеться зайвий раз повторюватись, — сказала співачка, посміхаючись, — пан Шмідер, — рецензент Дрезденської вечірньої газети — сидить біля вас.
Театральний перукар голив знаменитого оперного співака Петрова і порізав йому щоку.
— Це все від вина, — незадоволено зауважив Йосип Панасович, який знав, що цирульник ласий до хмільного.
— Абсолютно точно, — пристав на це перукар, — від горілки шкіра грубішає.
Чи завжди можна визначити майбутнє людини? Важко сказати. Ось три характеристики на одного й того ж школяра. 1825 рік: «…поведінки чесної, старанності неабиякої, успіхів чималих». Через рік: "."здібностей гарних, ледар з ледарів, успіхів мало». 1830 рік: «…поведінки чесної, здібностей немалих, а ледарством — рідкість в училищі»… І… підлітка виключають з Київського повітового училища.
Залишається додати, що все це трапилося з відомим українським композитором С. С. Гулаком-Артемовським — автором опери «Запорожець за Дунаєм».
1837 року М. І. Глінка, який був призначений капельмейстером хорової капели при Царському дворі, вирушив у пісенний край, на Україну, шукати хлопчиків-співаків, аби поповнити капелу. Найціннішою знахідкою був, однак, не хлопчик, а 25-річний Семен Гулак-Артемовський, який мав чудесний баритон. Хоч як важко було, але Глінці все ж пощастило ошукати духовне начальство: місцеві можновладці були змушені відпустити «хлопчика» в столичну капелу. Директорові ж капели Глінка «забув» своєчасно доповісти про свою знахідку, бо вирішив з талановитого українського хлопця зробити оперного співака. Багато перешкод довелося ще подолати на цьому шляху, але врешті-решт, церква втратила, а Петербурзька опера збагатилась чудовим співаком, який пройшов школу Глінки.
Знаменитий сучасник Шонена, нині забутий піаніст Йозеф Водьфль виступав з імпровізаціями, а знадвору в цей час долинули звуки військового маршу. Вольфль одразу ж перетранспонував виконуваний твір у тональність, в якій грав оркестр, мимохідь змінив ритм на маршовий і музичив разом з оркестром, поки той не пройшов. Публіка була захоплена.
Коли Фрідерік Шопен ще був зовсім дитиною і вперше мав взяти участь в публічному концерті, його довго і старанно одягали, давали багато порад, як поводитися, щоб не порушити урочистої обстановки.
Після концерту хлопчика розпитували, що найбільше сподобалося публіці, і він з гордістю відповів:
— Мій біленький комірець.
Німецький композитор Роберт Шуман виконував якось у концерті власні твори. І раптом крізь розчинені вікна почулось чарівне пташине щебетання. Хтось швиденько позачиняв усі вікна. Композитор, закінчивши грати, підвівся з свого місця і знову розчинив навстіж усі вікна.
— Панове, — звернувся Шуман до публіки, — досі я заважав тим чарівним маленьким музикантам. Послухаємо тепер їх уважно — вони цього варті. Це також мої вчителі…
Шуман три роки добивався руки своєї майбутньої дружини Клари Вік. Однак батько Клари не давав згоди, стверджуючи, що «Шуман нічого не вміє і нічого собою не являє».
Насправді ж старий Вік не хотів позбутися основного джерела прибутку, яким були концертні виступи Клари, що стала на той час знаменитою піаністкою. Тоді Шуман вирішив звернутися до… суду. Королівський апеляційний суд у Лейпцігу визнав, що повнолітня наречена має право одружитися за власним вибором.