— Я.
До керівника хору звертається дівчина з проханням взяти її на роботу.
— Ви маєте якісь рекомендації?
— Ні.
— А характеристики?
— Також ні, але мої родичі запевняють, що я гарно співаю.
— Гаразд. В такому разі принесіть мені ще й відгуки ваших сусідів.
— Чому ти кажеш, що це мішаний хор, адже з ньому самі чоловіки?
— Так, але одні вміють співати, а інші — ні.
Напередодні свята студентська бригада дає черговий концерт в якомусь клубі. Народу — повно, за лаштунками — метушня: «Прийшов? Ні? О боже, що робити, кого випускати? Ну, ось хай він виручить. Згоден? Мерщій на сцену!» Мить — і непередбачений соліст уже біля рояля. Прибирає гідної пози і киває акомпаніаторові: «Починай!» Поки піаніст награє мрійливий вступ до арії Ленського, співак «входить в образ». Подано знак — і соліст впевнено «хапає» перші поти арії Сусаніна: «Чують пра-а-авду!». Хороший такий басило, навіть супроводу не чути!
Концертмейстер оркестру звертається до композитора:
— Маестро! Тут в партитурі стоїть ре-бемоль, а в оркестровій партії на цьому ж місті — ре-бекар. То як грати?
— Грайте піаніссімо…
Ставили «Ріголєтто». Під час сцени, коли блазень, дізнавшись про ганьбу своєї доньки, рве на собі волосся, одна дама здивовано запитує:
— Чого він розводить істерику?
— Бачите, це колись вважали гріхом, — відповіда їй більш тямуща сусідка.
— Слухав ваш ноктюрн. Препогано!
— Але ж я писав його влітку в Ленінграді. Який може бути ноктюрн, коли там ніч на ніч не схожа?
— Будь-яку сонату Бетховена можна придбати в нотній крамниці за безцінь. А моєї сонати ви не купите ані за які гроші.
— Чому, маестро?
— Бо я не пишу сонат.
— Скажіть, будь ласка, хто грає соло — корнет чи гобой?
— Вибачте, я… не тутешній.
Купуйте рушницю! Чудова рушниця!
— А вона стріляє?
— За якийсь карбованець ти ще захочеш, щоб вона вальси грала?!
— Уявіть собі, моя дружина цілу добу грав на роялі!
— А коли ж вона спить, їсть?
— Під час тривалих пауз.
— А на скрипці ви граєте?
— Їй-право, не знаю, ще не пробував.
— Ви граєте чудово… Це скрипка — Страдіваріуса?
— Ні, моя власна!!
— Зараз дві співачки співатимуть соло.
— Якщо дві, то дует.
— Ні, соло! Одна зовсім безголоса.
— Хто такий Євгеній Онегін? — запитали вокаліста на випускному екзамені.
— Баритон, — відповів співак.
Публіка обсвистіла безголосу співачку, що виконувала партію Джільди з опери «Ріголєтто».
— Яка брутальна, некультурна публіка! — обурилася співачка. — Тільки подумати — обсвистіли великого Вердії
— Ну, як твої гастролі?
— Чудово. Всюди були повні зали, тільки в Любліні чомусь ніхто не прийшов.
— А може, ти там співала раніше?
— Мамо, а чому, коли я співаю, ти завжди стоїш біля вікна?
— Щоб ніхто не подумав, ніби я тебе б'ю.
Після невдалого концерту засмучена співачка сказала своєму акомпаніаторові:
— Ви найгірший піаніст у світі!
— Не певен. Це був би надзвичайний збіг обставин.
— Що це за мелодія?
— Яка? — перепитує розлючений диригент. — Та, що її грає оркестр, чи та, що співає акторка?
Після сцени, коли Онєгін на дуелі вбиває Ленського, хлопчик питає:
— Мамо, його вбили за те, що погано співав?
— Цей саксофон із сусіднього будинку не дає мені спокою. Благаю тебе, зачини двері!
— Вони ж зачинені.
— Тоді замкни на ключі