Дебютантка тремтливим голосом співає:
— Ех, якби я була пташка!..
Похмурий голос із зали для глядачів:
— Ех, якби я мав рушничку!
— Треба співати з більшим почуттям. Невже ви ніколи не кохали? — дорікає диригент співакові.
— Кохав, але тоді не треба було співати…
Піаністка до скрипаля:
— Послухайте, ми розійшлися. Ви мене випередили на дванадцять тактів!
Скрипаль:
— Зберігайте спокій. Я поспішаю на поїзд.
— У тебе було зручне місце під час концерту?
— У філармонії немає зручних місць: де не сядеш — все 'дно чути музику.
Глядач (до сусіди):
— Коли, нарешті, з'явиться лебідь?
Сусіда:
— Сьогодні дають «Кармен», а не «Лоенгрина». Глядач:
— Чого я тоді прийшов? Адже я знаю кожний такт «Кармен» на зубок.
До зоомагазину прожогом влітає розлючений покупець і волає:
— Дивіться, що ви тільки мені підсунули! Вчора я купив у вас оцю співочу пташку, а вона, виявляється, з перебитою ніжкою!
— Ну то й що з того? — дивується продавець. — Адже ви купували у нас співачку, а не балерину!
— Здається мені, що ця співачка страшенно фальшивить.
— Ну, що ви! Вона така гарненька!
«Надсилаю вам кілька своїх віршів з проханням написати, чи в мене взагалі є талант, чи мені краще складати тексти для танцювальних пісень…»
— Мій чоловік дуже захоплюється музикою.
— А який інструмент він уподобав найбільше?
— Гонг.
— Гонг?
— Так, коли в нього б’ють, значить, обід готовий.
— Ви граєте на фортепіано?
— Ні, на гуслях.
— О, чудово, значить, ви можете самі собі акомпанувати!
— Колись ти мене кохав палкіше, — скаржиться дружина своєму чоловікові.
— Чому ти так гадаєш?
— Пригадуєш, ти мене годинами тримав за руки?
— Але ти забула, що тоді в нас було піаніно!
— Я терпіти не можу Баха!
— Тс-с-с! А то він почує.
— Вчора я була на родинному святі Поноску і всенький вечір грала на піаніно.
— І правильно! Я їх також ненавиджу.
— Моя дружина грає на скрипці, дочка — на піаніно, а син — на гітарі.
— А ти?
— А я мовчки страждаю.
— Припиніть свою гру, від вашої музики я божеволію!
— Здається, я вже запізнився.
Суддя;
— Я, здається, десь вас бачив.
Підсудний:
— Так, я давав вашій доньці уроки співів.
Суддя:
— Двадцять п'ять років каторги!
— Знаєш, я виміняв свій саксофон на мотоцикл.
— Не може бути. Де ж ти знайшов такого дивака?
— А його не треба було й шукати, сам причепився: мій сусіда.
— Ви не позичите мені свою радіолу?
— Ви хотіли потанцювати? Але вже пізно.
— Ні, ми хотіли б трохи поспати.
— Чому ви так часто відвідуєте концерти? Адже ви самі кажете, що не розумієте музики.
— Знаєте, приємно подивитися й на інших, що не розуміються на ній.
— Скажіть, будь ласка, що це виконують?
— П'яту симфонію.
— Одразу п'яту? А як же чотири перші?
Одному чоловікові під час автомобільної аварії покалічило руки, і він питає в лікаря:
— Коли загоїться, я зможу грати на піаніно?
— О так!
— Що то сучасна медицина! Адже досі я не вмів грати.
— Гарно вчора співали на концерті?
— Ні, кілька речей їм довелось повторювати.
— Мабуть, я вже слухала цю оперу — страшенно знайомі декорації!
— Я вчора дивилася «Спартак» у Великому.
— І з ким же він грав?