Ось воно яке життя, Платоне… Розбиваються об нього мрії і народжуються нові. З роками мрії опускаються з надхмарних висот все нижче і нижче до землі, по якій ти ступив свої перші кроки і ступиш останній. Навіть якщо ти злетів на ракеті у космічне безмежжя, і там ти не зможеш уявити себе без своєї землі. І коли не повернешся до неї,— загинеш.
Земля для Платона зараз починається тут, за порогом, за селом. Планета починається за селом. Цю сосонську планету орали і засівали його пращури та діди. Мати сіяла огірки, квіти і водила по цих чорних гонах трактори. Після війни однорукий батько ходив за плугом, тримаючись за чепігу. Тепер ти прийшов на цю планету. Тебе вчили, що треба робити, аби сосонська земля родила…
Ти відбігав своє дитинство по стернях, відсидів його біля нічних багать на пасовиську. Тобі співала мати, тобі співали солов'ї та зозуля кувала довгі роки. Ти вперше пізнав тут світ, радість і горе. І любов.
Яка в тебе бідна душа! Який ти нікчемний у своїй зверхності. Тобі вже не подобається Сосонка? Твоя земля? А-а, ти вже звик до асфальтових вулиць, ти вже навчився лаяти міськради і двірників, що пізно поливають тротуари. Ти вже сидів у ресторанах і знаєш, скільки буває зірочок на коньяках?
Ти хотів ходити в сірому костюмі і в жилетці? «Який молодий, а вже професор!»
Тобі темно у Сосонці? Засвіти!
Тобі сумно? Одному — ніколи тобі весело не буде!
Тут принижують твою людську гідність? Не дозволяй цього нікому! Іди до людей і скажи їм, що вони великі. Розкажи їм, що вони володарі планети, яка починається за селом.
Ти закоханий? Кохай! Ні, любов не стане міцнішою, якщо ти сидітимеш біля торшерів чи лежатимеш після ванни на тахті. Вона стане просто зручнішою… Теща готуватиме обіди, і на день народження тобі даруватимуть по костюму…
Ні!
…«До партійної організації села Сосонки від Гайворона Платона Андрійовича
Заява
Прошу прийняти мене до кандидатів у члени КПРС. Хочу віддати всі свої сили народові».
Платон підписався. За вікном народжувався день.
Макар Підігрітий, а ще більше Коляда, були здивовані, побачивши, що перед початком партійних зборів біля сільради зібралось стільки людей.
— Я гадаю,— сказав Ничипір Сніп,— збори треба провести в клубі, тут тісно.
— А чого це вони посходились?
— Та цікаво ж, як будуть у партію приймати хлопців,— здогадувався Олег Динька.
Довелося переходити в клуб. Підігрітий відкрив збори:
— На порядку денному одне питання. Прийом до кандидатів у члени партії Платона Гайворона і Максима Мазура»
Підігрітий зачитав Платонову заяву та анкетні дані.
— Які в кого будуть запитання?
— У мене є,— почулось з кутка. — Що буде робити Платон, коли поступить в партію? Значить, на яку должность мітить?..
— Хто це питає? — Підігрітий постукав олівцем по графину.
— Це Савка Чемерис вопроси кидає,— почулося з кутка.
— Іменно я,— підвівся Сава Чемерис у латаному кожушку,— лічно, інтересуюсь.
Платон став перед людьми:
— Я, дядьку Саво, мічу на найбільшу должность.
— О, цей хоч не приховує! — тоненько засміявся Чемерис.
— Я буду,— продовжував Платон,— колгоспником… Трактористом.
У залі засміялись.
— Ну й Платон!
— Що, Савко, схопив?
— Я запитав,— роз'яснює Сава,— бо досі у нас було так: якщо образований вступає, лічно, до партії, то зразу йде в комірники, чи обліковці, або в кооперацію… А як дуже образований, то і в селі не втримаєш…
— Ви не по суті говорите,— кинув Коляда.
— Та воно ж у тому й суть…
— Хто за те, щоб прийняти в кандидати партії Гайворона,— підніміть руки. Так. Дядьку Саво, вас не торкається, опустіть руку. Дядьку Кожухар, і ви не маєте права.
Максим стояв біля столу червоний, як варений рак. Підігрітий зачитав заяву і анкету.
— Хай розказує біографію? — запитав.
— Давай!
— Розказуй.
— Я народився,— Максим відкашлявся,— у родині коваля…
— Знаємо!
— І діда твого знаємо! Я, лічно, знав.
— Товариші, тихіше!
— Закінчив десять класів і став трактористом… Більше біографії нема.
— Запитання є до товариша Максима Мазура?
— Хай розкаже, як він козу на хаті Надьки Самійленкової прив'язував!
У залі вибухає регіт.
— Я більше не буду,— тихо говорить Максим.
— Хто скаже слово про Максима? — Підігрітий веде збори за всіма правилами.
— Приймай!
— Я скажу,— подає голос Вигон.— Усі ми знаємо Мирона Мазура…
— Знаємо!
— Усі ми знали,— продовжує Вигон,— Андрія Гайворона і нашу Дарину. Хто ж вони? Хлібороби і солдати. Вони стояли на смерть за нашу землю і за весь, можна сказати, народ. Дарина і Андрій Гайворони стільки того поля засіяли! І після себе залишили добро. Добро і дітей… Старший з них розправляє крила. Хай іде в партію, бо там мусять бути найкращі… Цього дня я не хочу говорити про тих, у кого дрібненькі душі, хто вступив до партії, думаючи тільки про власну шкуру і живіт. Я вірю Платонові і вірю Максимові. Спасибі тобі, Мироне, за сина. Він не зганьбить твого ковальського роду. Я, Савко, бачив Максима не тоді, коли він тягнув козу на хату, він би й корову міг винести; я бачив три роки його в тракторній бригаді, коли у нього від поту сорочки перетлівали на плечах… На цьому я закінчую, бо треба йти на пост…
Після зборів Коляда дуже тепло поздоровив Максима і Платона:
— Тепер, я сподіваюсь, у мене буде міцна опора.
— Орли! — підійшов до них і Підігрітий.— Тепер, хлопці, тримайтесь, бо в мене — дисципліна! Сказав,— умри, а зроби. Ось так. Партія.
На вулиці до Максима підбігла Софія:
— Я так боялась за тебе.
— Дурненька. Свої ж люди.
— Максиме,— горнеться дівчина,— а тепер тобі можна ходити… ну, на вечорниці… Не до клубу, а так?
— Можна, Софіє. Сьогодні до Степки підемо…
Юхим запросив Гайворона до себе на вечерю.
— Прийди, Платоне, я з тобою поговорити хочу.
— Нагодую Васька і зайду,— пообіцяв Платон.
*
Гайворон ще здалека побачив Степку і Дмитра Кутня. Вони вийшли з кооперації, зупинились на сходах. Хочеш чи ні, а треба пройти повз них. А чому, власне, він повинен боятися зустрічі з нею? Хай собі стоїть і жує цукерки. Кутень частує… Степка відвернулась. Невже не подивиться? їй дуже пасує цей коротенький кожушок. А спідниця яка вузька! Мода штурмує Сосонку… До чого ж у неї стрункі ноги… Чому вона так сміється? Що ж, він привітається. Ні, не зараз, а як порівняється з ними, щоб потім не бачити її обличчя.
— Добрий вечір,— тихо промовив Платон і поминув їх.
— Добрий вечір,— почув голос Дмитра. Дівчина не відповіла… Вона не простила йому тієї зустрічі.
— Платоне! — гукнула Степка.— Хоч би слово сказав. Іди сюди! Маю повні кишені цукерків. Чи не вкусиш? — голосно розсміялась.
Гайворон підійшов:
— У мене зуби міцні.
— Бери! — Степка відтягнула кишеню.— Всі забирай, мені не шкода.
Платон узяв цукерку і довго не міг очистити її від сріблястого папірця. Дівчина це зробила швидше: — На… Як тобі їздилось?
— Куди?
— У Вінницю,— одвернулась від Кутня, наче його й не було тут.
— Добре.
— Я дуже рада.— Гайворон помітив у її очах докір.— Пробач, що затримала тебе.
Степка потягнула за руку Дмитра, і вони побігли з гори, сміючись.
Платон ще довго-довго чув її сміх…
17.
Михей Кожухар віддав газети Горобцеві і примостився біля столу покурити та перекинутись словом-другим з Леонтієм Гнатовичем. Хто-хто, а Горобець знає багато, як попадеш до нього під настрій, то наслухаєшся. А щоб у Горобця настрій був хороший, треба похвалити його Христю, а потім запитати щось з політики, знавцем якої він був великий, бо читав усі газети, що надходили до Сосонки.