— З дівчатами? Ви не маєте чим іншим клопотатися? В крайньому випадку їм вистачить місця на острові або… в Міссісіпі. Ну, я піду. Пильнуйте ж, Котоне. Ще не дуже темно, тож ви зможете стежити за ними.
— Тільки не баріться! Бо мене аж морозом обсипає. Коли б уже швидше бути в човні! Той червоношкірий собака знов крадеться від берега. Стріляти?
— Ні, вже пізно! — мовив Раусон, піднімаючи ляду, що закривала підземний хід. — Ви тепер не влучите. В таку пору стріляти найважче. Але стежте за ним. Дивіться, де він крутиться. Я скоро повернусь.
Він зник в отворі. Котон переходив від шпарки до шпарки, щоб бачити кожен рух своїх ворогів.
— Маріон, — прошепотіла Елен до своєї приятельки. — Не журися! В мене вже руки вільні. Коли Раусон попускав мені пута, той другий розбишака саме гукнув його, і Раусон забув знову зав'язати мотузку.
— Розв'яжи й мене, — тихо попросила Маріон. — Мені дуже боляче й страшно.
— Цить, він іде, — прошепотіла обачна Елен, коли Котон підійшов близько до них. Щоб не було підозріло, вона навіть не ворухнулася, проте пильно водила очима довкола: хотіла побачити, де тут є зброя, аби, часом що, можна було захиститися.
На стільці, кроків за два від себе, Елен угледіла пістоля. А під стіною стояла заряджена рушниця.
— Ну, розв'яжи ж, — просила Маріон.
— Потерпи ще хвильку. Тільки-но Котон відійде в той куток, я тебе звільню. Тоді хапай рушницю, що стоїть біля тебе. Ти вмієш із неї стріляти?
— Умію
Котон, що кружляв по кімнаті, тим часом підійшов до ліжка, біля якого стояли дівча^-та. Далі він зник за опоною. Елен тільки й чекала тієї миті. Вона вже ступила крок до пістоля, як піднялася ляда й показався Раусон. Пильно дивлячись на дівчат, він виліз з отвору.
— Ви нічого не чули, Котоне? — спитав він тихо, коли той вийшов з-за опони.
— Де?
— Мені здалося, що десь тріснула дошка. Ніхто не міг підкрастися до хати?
— Хіба що з допомогою самого диявола, — відповів Котон. — Паркан стоїть цілий. До того ж іще не дуже темно, і якби хто ліз через нього, я б побачив.
— Відколи почало смеркати, мені теж стало якось неспокійно. Хотів би я, щоб ми вже були на річці.
— З човном усе гаразд?
— Так, можна сідати й плисти. Ну, збираймося.
— Але дівчат…
— Треба приглушити. Берімося до роботи!
— А як ми попереносимо зброю та валізки? Якщо треба перти дівчат, то…
— Ви спершу віднесете валізку й дві рушниці. Заблукати тут ніде — хід веде просто до човна. Покладіть у нього якомога тихіше свою ношу й швидко вертайтесь назад. Щоб за десять хвилин упорались.
— Ми й харчів візьмемо?
— Я ж оце відніс їх. Я тримав їх під лядою. Вони вже лежать у човні.
— Ну, чатуйте тим часом… Я зараз вернуся.
Раусон неспокійно ходив з кутка в куток. Надворі все наче вимерло. Тільки навколо ватри, кроків за сто п'ятдесят від хати, рухалося кілька темних постатей.
— Що вони, в дідька, роблять? Замислили якусь капость? — бурмотів Раусон сам до себе, видивляючись у шпарку.
До дівчат він стояв спиною.
Елен нечутно підскочила до стільця, схопила пістоля, але зразу ж стала на своє колишнє місце, бо Раусон обернувся й підійшов до другої стіни.
— І де той Котон? — нетерпляче мовив він. — Невже не знайшов човна?
Раусон стрибнув в отвір і прислухався.
— Якби хоч був ніж, щоб розрізати тобі мотузку, — прошепотіла Елен.
— Дошка піді мною ворушиться, — злякано мовила Маріон. — Чого б це?
— Це, певне, хтось із наших! — Елен насилу приховувала свою радість.
— Що? — спитав Раусон і виглянув з отвору.
— Ми молимось, — сказала Елен.
— Хай вам біс! — вилаявся проповідник і знову зник у дірці.
— Під дошкою напевне хтось є, — прошепотіла Маріон. Я добре чую.
— То відступи вбік. Я ж кажу тобі, що то наші.
— Якби в мене руки були вільні!
— Хай він западеться, той шахрай, ані видно, ані чути його! — сердито вигукнув Раусон і виліз нагору. — Якщо тільки він обдурив мене, то нехай начувається. Треба йти за ним!
Дошка біля дівчат піднялася вгору, й з-під неї грізно блиснули індіянинові очі.
Раусон схопив рушницю і вже хотів був спускатися в отвір, коли важка дошка, з-під якої визирав Асоваум, зарипіла й подалася вбік. Проповідник швидко обернувся, і в хатньому присмерку стрівся поглядом із своїм смертельним ворогом. Асоваум хотів скористатися з Раусонового переляку й мерщій вибратися з незручної ями.
Першу мить проповідник аж заціп із жаху, але хутко отямився. Індіянин не міг ані швидко вилізти зі своєї дірки, ані сховатися в неї. Раусон уже замахнувся важким прикладом, щоб завдати ворогові смертельного удару, як Елен мужньо, не згірше, ніж сам індіянин, підскочила до проповідника й вистрілила з пістоля.