Оленка. Втечу од матерi, а таки буду виходити до вас. Вже менi так осточортiло бiгати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що менi й свiт немилий. Люди гуляють в недiлю, в празник, а менi нема нi празника, нi недiлi.
Гострохвостий. Дайте, Оленко, ради дня вашого сватання поговоримо про що веселiше. Оленко! Серце моє! Як я вас люблю! Дайте надивитись на вашi брiвки, на ваше личко…
Оленка. Як гляну я на вашi очi, забуваю все своє горе! Я неначе знов народилась на свiт божий! Яка я тепер щаслива, яка щаслива! Як менi легко на душi! Я неначе вперше на вiку одпочила од роботи. (Схиляється на плече Гострохвостому)
Гострохвостий. (тихо сам до себе). Яка тепла в неї душа! Що то якби до сiєї душi, до сього личка та Євфросинине золото, та Євфросинину крамницю з крамом, та Євфросинин розум, та Євфросининi кучерi! Тут моє кохання… та… (голосно.) Красо моя! Серце моє! (Обнiмає Оленку.)
Гострохвостий, Оленка й Горпина.
Горпина (входить). Готуй лишень, Оленко, обiд, бо вже куми йдуть справляти день мого святого янгола.
Гострохвостий. (заглядає в вiкно). Йдуть! Мабуть, сам бог їх несе на повiтрi на крилах. Та й чимала ж череда суне!
Горпина. Мене бог не скривдив кумами. Хвалити бога, не цураються мене, простої, мого хлiба й солi.
Гострохвостий. Я й сам не люблю тих, що цураються хлiба й солi; я так ж люблю таких гордих людей, що їм голови постинав би.
Ті самі, гості й Педоря.
В хату входять міщанки; деякi з кошиками, деякi убранi в празникову одежу.
Міщанки. Добридень вам, Горпино Корнiївно! З днем вашого янгола поздоровляємо вас! Дай вам боже, чого ви тiльки забажаєте собi з неба! А вашiй дочцi пошли боже гарного жениха.
Оленка й Гострохвостий осмiхаються.
Горпина. Сiдайте ж, щоб старости сiдали в мене.
Деякi сiдають.
Гострохвостий. (до гостей). Ой кумки мої, голубки мої, цокотушки мої! От пирiжки, так пирiжки у Горпини Корнiївни! Недурно вас тут повнiсiнька хата! Знаєте й ви, де раки зимують!
Одна міщанка. Та й чи не жартливий же з бiса оцей язикатий панич, та ще й гарний! Не зачiпайте нас, бо як причепимось усi, то мусите нам ставити могорича!
Гострохвостий. А зачiпайте мене! Я дуже люблю, як молодицi мене зачiпають… але тiльки молодi, чорнобривi, такi, що тiльки моргни, та й… гм…
Міщанки. Хи-хи-хи! Оцей панич наговорить три мiшки гречаної вовни! Хи-хи-хи! Весела мати родила вас, веселий i син вдався.
Горпина (до гостей, що стоять). Але чого ж оце ви стоїте? Сiдайте ж у мене, будьте ласкавi. Сiдайте, кумо! Сiдайте, свахо! Сiдайте, кумасю! Прошу покiрно, кумко!
Гострохвостий. Та й кумiв же в вас. Мабуть, ви перехрестили ввесь Київ.
Горпина (кричить у дверi). Педоре! Педоре! А внось сюди столи! Розставляй столи, та серед хати, щоб нам було просторнiше балакати й пити.
Гострохвостий. От i я поможу. (Бiжить i з Педорею вносять один стiл, потiм другий i ставлять їх серед хати.) Та повертайся, Педоре, так прудко, як я! Насилу волоче ноги!
Педоря. За вами похопишся! Не всім такi нiжки мати, якi бог дав пановi.
Гострохвостий. Але в цiй хатi язики! Зiбрались з усiх Кожум'якiв.
Одна міщанка. Ще й з Либедi прибули на помiч, хи-хи-хи!
Горпина. Чого це ти, Оленко, стоїш, неначе привезена невiстка! Застеляй столи та подавай пляшки та чарки. Вже мої кумочки та й заскучали.
Гострохвостий. Ой-ой! (Зiтхає.) Ще й як заскучали без чарочки!
Горпина. Як я буду йти замiж, то вiзьму вас собi за свата.
Гострохвостий. Еге! Добре! За сваху! А я вам подам решетом води, як ви будете сидiти на посадi.
Горпина (вдаривши кулак об кулак). Отже ж нiяк не переговориш оцього панича, їй-богу, не переговориш.
Гострохвостий. То покличте на помiч з десять кумiв, то, може, й переговорите. Педоре! А де ж пироги! Ке сюди пироги! Та чи всі, бо я й знаю, скiльки їх усiх у макiтрi: п'ятдесят, ще й шiсть.
Міщанки. Ха-ха-ха! їй-богу, знає, скiльки пирогiв у макiтрi!
Педоря. Та тут панич лазили, як кiт, по горшках.
Горпина. Геть собi, йди до печi. Ще й вона! Вип'ємо ж по чарцi за живих й за мертвих! (Наливає й п'є.) Щоб живим жити й не вмирати, а помершим, коли померли… ет… (махає порожньою чаркою).
Гострохвостий. Бодай не встали…
Всі. Ой, хто видав так говорити! Це з великого розуму та в голову заходите! Оце так!
Горпина. Глядiть лишень, ви, великорозумнi! Говорiть, та не проговорюйтесь! Мертвi лежать на Щекавицi та нiкому не шкодять, а живi часом дуже й дуже шкодять.
Гострохвостий. (наливає чарку). Про мене, вип'ємо й за здоров'я мертвих. Пошли, боже, з неба, чого нам треба! Помершим чарка, а нам горiлка! (Випиває.)
Горпина ходить кругом стола i наливає всiм
Мiщанки випивають i приказують.
Одна міщанка. Даруй же, господи, цей празник проводити, будущого року дiждати.
Друга міщанка. Щоб ми дiждали в доброму здоров'ї пити за куму й на будущий рiк, як тепер п'ємо живенькi та здоровенькi.
Гострохвостий. (наливає й приказує до чарки). А звiдкiль ти? - 3 Ромна! - А бiлет є? - Нема.- В тюрму шельму! (Разом вливає чарку в рот. До однiєї мiщанки.) Чого ж ви сидите та не кидаєте в тюрму безбiлетних бродяг?
Міщанка. Я не лихого роду.
Ті самі й Бублейниця Марта.
Марта (входить з кошиком на руцi). Добридень вам, Горпино Корнiївно! Ой, вибачайте менi, кумцю-голубцю! Бiгала з бубликами та трохи не пробiгала ваших святих iменин. Насилу згадала!
Гострохвостий. А таки не пробiгала, згадала.
Бублейниця. Авжеж! Чи то можна поминути хату моєї дорогої кумоньки. (Цiлується тричi з Горпиною.) Поздоровляю ж вас, моє серце, з вашими iменинами. Дай вам боже з неба, чого вам треба, чого тiльки ви просите в бога. Добридень вам, Оленко! (Цiлується.) Добридень вам, сусiдки! (Цiлується з гiстьми.)
Гострохвостий. А зо мною i не можна цiлуватись? Коли цiлуєтесь, то цiлуйтесь зо всiма пiдряд.
Бублейниця. Хiба ж ви кума, щоб з вами цiлуватись? А я оце забiгала до сусiди та випила по чарцi, а це з гостей та знов у гостi!
Горпина. То й добре! Сiдайте ж, будьте ласкавi!
Бублейниця. Еге! Де вже там сидiти! Менi аж танцювати хочеться, так весело було в сусiди!
Всі. То й танцюй, а ми подивимось!
Бублейниця (приспiвує).