Горпина (з чаркою). От люблю за веселий звичай! От люблю! (Цiлується.) Сiдайте ж.
Ті самі й Башмачниця.
Башмачниця Орина (входить з кошиком). Добридень вам, iмениннице! Поздоровляю з iменинами! А я оце йду в лавку з черевиками та згадала, що в сiй хатi сьогоднi горiлочку п'ють, та й забiгла на часок. Нате й мене, нате й мiй глек на капусту!
Горпина. Спасибi, моє серце! Спасибi, що згадала мене, стареньку куму.
Гострохвостий. Iще кума! Мабуть, у вас на всім свiтi нема людей, та все куми. Вашими кумами можна на Днiпрi греблю загатити й Чорторию закидати.
Горпина. А бодай вам язик усох, не казавши лихого слова.
Гострохвостий. Нехай всохне; чорт його бери!
Башмачниця. Ой, як у вас весело та людно! (Спiває.)
(Пританцьовує.)
Горпина. Ой веселi ж мої iменини! (Бере чарку в руки.) Даруй же, боже, щоб мої iменини щороку були такi веселi. Кумо Меронiє, чом ти не п'єш? Вже й видно, що печерська кума, бо вся в чорному, мов черниця. Чи не присвятили тебе печерськi ченцi? Випий-бо, кумцю!
Меронія (бере чарку й одходить на перед сцени, Тихо). Ой лишечко моє! Ой грiх мiй! Як же тут на Подолi грiшно живуть! Що ж то скаже отець Модестiй, як, борони боже,- довiдається про це грiховне гульбище?
Горпина. Випивай-бо, кумо Меронiє! Не шепоти так довго над чаркою, бо чарку нетерплячка бере: хоче в другi руки.
Меронія. Ой, боюся грiха! Спокушають мене куми.
Горпина. А ви, кумочко Магдалино, чого сумуєте? Чи не скучили за своїм Печерським? Випийте, прошу вас. (Подає чарку.)
Магдалина (виходить на перед сцени з другого боку). Ой боже мiй! Согрiшила я, багато нагрiшила!.. Що ж то скаже преподобний отець Пахомiй, як довiдається про се грiховне зборище!
Меронія (тихо). Що ж то скаже отець Модестiй! Та вiн же накладе на мене покуту на мiсяць, як тiльки признаюсь! Хiба не признаюсь: сама закаюсь пити…
Магдалина (тихо). Ой отче Пахомiє! Помолись за мене, грiшну, бо не видержу. Куми спокушають, як тi чорти. Вип'ю та й признаюсь Пахомiю. Що бог дасть, те й буде.
Горпина. Та пийте-бо, ви, черницi печорськi! Що ви там нашiптуєте?
Меронія й Магдалина. Та вже нiгде дiтись! Треба випити.
Горпина (тягне набiк бублейницю). Чи знаєте, серце кумасю, що я сьогодня два празники справляю: iменини й заручини. Отой красунь, то жених моєї Оленки. Тiльки, серце кумо, не кажiть нiкому, бо, може, ще з того сватання весiлля не буде. (Цiлується.)
Бублейниця. Нiкому, нiкому й слова не скажу. Хiба ж я дурна чи навiсна! Борони боже!
Горпина одходить.
Бублейниця кличе башмачницю набiк.
Бублейниця (тихо). Чи ти знаєш новину? Оцей гарний та язикатий панич сьогодня заручився з Оленкою. Тiльки нiкому, нiкому не кажи. Борони тебе боже! Такий приказ, бач.
Башмачниця. Не скажу, не скажу нiкому. Побий мене хрест святий, коли скажу. (Башмачниця кличе Магдалину.) Ой, серце кумо, що я чула!
Магдалина. А що? Скажи, кумо, скажи!
Башмачниця. Оцей панич сьогодня заручився з Оленкою, тiльки нiкому не кажи, щоб нiхто не знав. Чуєш?
Магдалина. Оце! Чи я дурна, чи я мала, щоб рознесла, як сорока, на хвостi! Тiльки ти та я знатимемо, а бiльш нiхто, анi душа. (Кличе Меропiю.) Чи ви, кумо, знаєте, за що це ми п'ємо могорич?
Меронія. Мабуть, за душу покiйного Скавики Горпина справляє поминки.
Магдалина. Де там поминки! Отой панич посватав сьогодня Оленку.
Меронія. Ой господи! А я думала, що це разом з iменинами й поминки, бо як прийшла в хату, то нiби ладаном запахло.
Магдалина. Та то, кумо, од вашої одежi пахне ладаном на всю хату; нiкому ж не кажiть.
Меронія (сумно). Про мене там! За всi голови! Байдуже менi! (Меронія шепче на вухо сусiдi, сусiда другiй кумi i т. д.)
Горпина. Що це ми сидимо, пхаємось коло стола, наче овечки! Сядьмо, куми, долi!
Бублейниця. I я затого не всиджу на стiльцi, аж коливаюсь. Педоре! Давай килима! Сядьмо, куми, долi на килимi, щоб було не високо падати, бо Меронія вже коливається, як жид з богомiллям коло вiкна.
Педоря стелить килим долi.
Бублейниця бере стiльчик, ставить серед килима.
Бублейниця. Ви, свята iмениннице, сiдайте посерединi на стiльчику, а ми сядемо долi кругом вас.
Горпину садовлять на стiльчику. Всі сiдають кругом неї.
Гострохвостий скидає сюртука й собi сiдає.
Бублейниця. Ви, Горпино Корнiївно, наше сонце, а ми вашi яснi зорi.
Гострохвостий. Бувають усякi зорi. Яснi зорi, та не всi..
Всі. Ви, iмениннице, наше ясне сонце, а ми вашi зорi.
Гострохвостий. А мене ж куди приткнете? Нехай я буду хоч мiсяцем.
Всі. Вам на небi нема мiсця.
Гострохвостий. Ой не вгадали! Не вам те знати!
Горпина (з чаркою в руцi). Куми мої, любi мої! Заспiвайте менi, прославте мене, свою куму, Горпину Скавичиху. Нехай я трохи заплачу.
Всі (спiвають).
Горпина. Ой, не спiвайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу. (Втирає сльози). Так мене розжалобили, так розжалобили! (Тягне Меропiю до себе й цiлує її.) Спасибi вам, що ви мене не забуваєте та не цураєтесь мого хлiба-солi. Поки жива на свiтi, не забуду вас; буду за вас щоранку, щовечора молитись богу, подам за вас часточку в Братському монастирi.
Меронія. Помолiться, Горпино Корнiївно, за мене, грiшницю; вже ж я сьогодня нагрiшила, так нагрiшила (складає руки до бога), що не знаю, чи й простить менi отець Модестiй.
Гострохвостий. I за мене не забудьте подати чарочку, бо й я так нагрiшив, так нагрiшив! Не знаю, чи простить мене… гм… не знаю, й хто там прощає.