Гострохвостий сам.
Гострохвостий. Ну, випав деньок менi сьогоднi! Якби два такi деньки, то хоч i на Щекавику. Так Євфросина моя! Яку ж жiнку матиму тепер! Ффф! Висока, та широка, та на головi пiвпуда кiс! Кругом панi! А шлейф! А розуму, а розуму! От тепер, Свириде Йвановичу, гуляй на всi застави! Грошi є, лавка є, ще й до того жiнка панi! А Оленка… Та що менi Оленка? Знайдемо десять таких Оленок, аби тiльки охота. Не перший i не останнiй Свирид Йванович дурить жiнок та дiвчат.
Гострохвостий, Євфросина, Євдокія Корніївна, Сидір Свиридович.
Євфросина, Євдокія Корніївна i Сидір Свиридович виходять.
Сидір Свиридович все нюхає табаку й прикашлює.
Гострохвостий. Сидоре Свиридовичу i ви, Євдокiє Корнiївно! Я переговорив з вашою розумною дочкою Євфросиною Сидоровною про одну дуже важну рiч, про котру ви вже, певно, знаєте. Я хочу женитись з Євфросиною Сидоровною, i вона вже дала менi своє слово, а тепер прошу й вас, як батька й матiр, чи згодитесь ви на те?
Сидір Свиридович. Як моя дочка Євфросина Сидоровна так хотять, то нам, старим, нiчого перечити.
Євдокія Корніївна. Еге… нiчого перечити. Я ж кажу, нiчого перечити.
Сидір Свиридович. Тiльки, тiльки… менi казала звiсна на ввесь Печерська брехуха Меронія i цiлосвiтня брехуха башмачниця i пiдбрехачка бублейниця… нiби ви посватали Оленку: так нам якось нiяково одбивати жениха од Оленки.
Гострохвостий. Сидоре Свиридовичу i ви, Євдокiє Корнiївно! Ви самi сказали, що то за люди Меронія, башмачниця й бублейниця. Може, я вам не до вподоби, а ви тiльки Оленкою хочете мене одiпхнути?
Сидір Свиридович i Євдокія Корніївна. Борони боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми кращого жениха не хочемо для Євфросини, як ви, Свириде Йвановичу.
Гострохвостий. Коли так, то кланяюсь вам низенько i дякую вам за ваше слово. (Цiлується тричi з Сидором Свиридовичем i Євдокiєю Корнiївною.) Об iнших рiчах я пришлю сватiв поговорити хоч би й завтра.
Сидір Свиридович. Хоч i сьогодня! Я не ворог своїй дочцi. Що в мене в скринi, то все Євфросинине.
Євдокія Корніївна. Все Євфросинине: аж чотири шовковi сукнi, та ще й дорогi: по три карбованцi за аршин сама платила; п'ять пар черевикiв на таких високих закаблучках…
Євфросина. Годi вам, мамо!
Євдокія Корніївна. Що правда, то не грiх.
Гострохвостий. (тихо). Одначе з тих закаблукiв та черевикiв мало користi! (голосно) Придбали ви своїй дочцi, мабуть, дещо й лучче од черевикiв.
Євдокія Корніївна. Чого в моєї Євфросини тiльки нема! Одного золота накупили…
Євфросина. Годi-бо, мамо! Є ж охота розказувати!
Сидір Свиридович. Про мене, хоч i до заручин. За мною дiло не стало. Тiльки, мабуть, у нашої Євфросини й золотого персня нема. Вона така молоденька! Об тiм ще й не думала й не гадала.
Євдокія Корніївна. Де там нема! Ще позаторiк купила.
Сидір Свиридович. Коли є перснi, то й помiняйтесь, дiти, нехай ми, старi, на старостi лiт натiшимось вами.
Євдокія Корніївна виносить з кiмнати перстень i надiває Євфросинi на палець; Гострохвостий i Євфросина мiняються перснями.
Сидір Свиридович. Коли так добре склалося дiло, то й за могорич. Покликати б, стара, сестру Горпину.
Гострохвостий. (як опечений). Ой, не треба! Вони з Оленкою тепер натомились: мабуть, вже сплять.
Євфросина. Неначе зроду не бачили тiтки! Сказати правду всiм у вiчi, менi б не хотiлось, щоб моя тiтка була на моїм весiллi. Вона тут нашуробурить так, що менi буде сором перед моїми пансiонськими подругами.
Гострохвостий. Який у вас великий розум. Євфросино Сидоровно! Я тiльки стою та дивуюсь, витрiщивши очi. Отак i менi здається, як вам. Чи не можна б було нам повiнчатись хоч би i сiєї недiлi, щоб Скавичиха i не прочула про те?
Сидір Свиридович. Трохи буде швидко. Та треба ж i дочцi сукню бiлу пошити.
Євдокія Корніївна. Вже готова й сукня, й бiлi черевики купила я сама. Тiльки взяти в лавцi бiлi трясучки на голову та дещо до сукнi попришпилювати, та хоч i завтра до вiнця.
Гострохвостий. Ото й добре! То й повiнчаємось у недiлю.
Всі. Хоч i в недiлю. Нiчого нам одкладати.
Завiса падає
ДIЯ П'ЯТА
Двiр Рябка; на дворi стоїть хата з ганком; направо - баркан з брамою i хвiрткою, налiво, пiд гору - сад, обгороджений тином. Далеко видно гори, на горах - Андрiївська церква, Десятинна, Софiйський собор.
Сонце на заходi.
Химка сама.
Химка (замiтає двiр мiтлою). Другим людям недiля, а тобi нема нi празника, нi недiлi в сих хазяїнiв. Вони весiлля справляють, а ти мети двiр у недiлю, ще й пiском посипай, ще й зеленою травою потруси, бо бач велика панi поїде вiнчатись. Знаємо, з яких ви панiв. I я була б такою самою панею, якби був живий мiй чоловiк.
Химка й Сидір Свиридович.
Сидір Свиридович. Химко? Пiймай собаку та прив'яжи на ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та не обiрвала якiй-небудь паннi весiльної сукнi. (Входить у хату.)
Химка. Хiба в мене собачi ноги, щоб я за собаками бiгала?
Настя, Ольга й Варвара.
Настя входить в хвiртку i йде до ганку.
За нею входять Ольга й Варвара, убранi по-весiльному.
Ольга i Варвара (до Настi). Добривечiр тобi! Потривай лиш! Як ми разом з'їхались, неначе змовились.
Настя (стає серед двора). Доброго здоров'ячка, мої дорогi. (Цiлується з обома.)
Ольга (до Настi). Як же ти гарно убралась! Зовсiм, як до вiнця. Яка гарна матерiя! (Лапає.) А по чому аршин?
Настя. Трошки дорога матерiя: по два карбованцi платила.
Варвара (тихо). Отже й збрехала; я вже знаю, що платила по пiвтора карбованцi.
Ольга (до Настi). Для твоєї сукнi коли б не одкинувся Гострохвостий од своєї Євфросини.
Варвара. Я б на його мiсцi одкинулась од неї й без того.
Настя. Вже й бере! I де в його тi очi були? Хiба ж у нас нема кращих паннiв. Сам як чорнобривець, а бере сову.
Варвара. Вже й бере! Нiс, як карлючка! (Смiється.)
Ольга. Очi, як цибуля. (Смiється.)
Настя. Одначе чого ж ми тут стоїмо? Ходiмо в хату.
Всі три. Ходiмо! Ходiмо! (Йдуть у хату.)