В хвiртку входять два Митрополичі баси в сiртуках.
1-й бас. Та цей дом менi по знаку. Я тут був з Кирилом та Тарасом.
2-й бас. Чи добре ж приймали?
1-й бас. О, ще й як добре! Хазяїн i хазяйка дуже люблять пiснi i трохи нас на руках не носили. Та тут ми гуртом уклали в копи мало не двi вiдрi горiлки. Он де Гострохвостий надибав собi дiвчину! Ой братику, та тут нас жде велика випивка. Спасибi Гострохвостому, що попросив нас на весiлля. За те ж я йому так одкатаю апостола, що церква буде дрижати!
2-й бас. Пiддам i я басом жару. Ну вип'ємо ж цього вечора!
1-й бас. О, що вип'ємо, то вип'ємо! От буде лахва!
Ті самі i Гострохвостий з двома шаферами.
Гострохвостий. (до басiв). Здрастуйте! Як живете, як двигаєтесь!
Баси. Вашими молитвами помаленьку живемо! Цей двiр нам трошки по знаку. Добрi люди живуть в цiм дворi i, здається, не вбогi.
Гострохвостий. О, не вбогi.
Шафери. Авжеж не вбогi. Рябкова лавка швидко перейде на першу улицю на Подолi.
Баси (до Гострохвостого). Наберете в кишенi всякого добра?
Гострохвостий. (гордо). Авжеж наберемо: не в дурнiв удались.
Всі. От щасливий чоловiк. Багатому чорт дiтей колише.
Всі йдуть до хати.
Гострохвостий зостається й виглядає в хвiртку.
Гострохвостий. Ой боже мiй! Аж трушусь. А що, як почує та й прибiжить скажена Скавичиха! Ой-ой-ой! Душа моя тривожиться. (Зiтхає i йде в санок. Йому назустрiч виходить Сидiр Свиридович, обнiмає його й цiлується.)
Гострохвостий, Сидір Свиридович, шафери й два баси.
Сидір Свиридович. От тепер ви вже наш. Вже нас нiхто не розлучить. Будьте ж щасливi в новiй жизнi. Вас жде Євфросина. Прошу до хати. Поблагословимо вас, та, про мене, й до вiнця. Здрастуйте. (Здоровкається з паничами. Всi входять у хату. Сидiр Свиридович з сiней.) Химко! Йди, голубко, одчиняй ворота, та широко-широко.
Химка виходить, одчиняє ворота.
В ворота заглядають погоничі й міщанки.
Химка вертається в хату.
З хати на ганок виходять шафери з образами й свiчками, сходять по схiдцях i стають по обидва боки ганку; за ними виходить один бас i несе хлiб-сiль, за басом виходить другий бас.
Гострохвостий i Євфросина, Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна, убрана в чудний старомодний чепчик, дружки, кілька міщанок i Химка.
Євдокія Корніївна i Міщанки плачуть i втирають очi хусточками.
Гострохвостий, Євфросина, Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна, шафери, дружки, Митрополичі баси, Міщанки й Химка.
Гострохвостий. (до одного баса). Гукнiть, будьте ласкавi, щоб звощики пiд'їхали пiд самi ворота.
1-й бас (вибiгає за ворота й гукає). Гей, звощики! Сiдайте на козла та подавайте конi, бо вже молодi йдуть. (Вертається.)
Євдокія Корніївна (плачучи). Нiхто не знає, одна мати знає, як тяжко видавати замiж одним одну дочку. Була, жила в хатi, а завтра хто його зна де й дiлась. Нi до кого буде й слова промовити. Так, неначе й не було в мене дочки.
Сидір Свиридович. Не плач, стара! Не тепер, то в четвер, а все-таки дiвчат не мине те лихо. Треба ж колись оддати дочку.
Гострохвостий. (тихо). Нема Скавичихи на весiллi. Слава ж тобi, господи! Збувся я клопоту.
Сидір Свиридович (бере хлiб i сiль). Ще раз благословляю вас святим хлiбом перед вiнцем. Даруй же вам, боже, щастя й здоров'я i добра повну хату!
Ті самі й Горпина Корніївна.
Горпина Корніївна (прожогом вбiгає в ворота, розпихаючи людей, i кидається з плачем i з криком до ганку). Стiй, брате! Стiй, не благослови!
Гострохвостий. (тихо, ламаючи руки). Боже мiй! Нещастя моє! Скавичиха прибiгла i все розкаже! Який шкандал! Який шкандал!
Горпина Корніївна. Так оце у вас крадене весiлля, ховане вiнчання! Так оце ви недурно справляєте весiлля крадькома од своєї сестри! Ви мене не просили на весiлля, а я перечула через людей та й сама прийшла. Ви хотiли вкрасти мого зятя, жениха моєї Оленки, та не вкрадете! Я вам докажу, що не вкрадете!
Сидір Свиридович i Євдокія Корніївна. Сестро! Бога ради, не кричи! Бога ради, не роби сорому! Дивись, люди дивляться в ворота.
Горпина Корніївна. Нехай збiгаються з усiх Кожум'якiв, нехай збiгаються з усього Києва! Нехай дивляться на моє горе! Люди добрi! Дивiться на мене, дивiться на оцього шибеника (показує на Гострохвостого), що манив мою дочку, дурив моє дитя. Дивiться на сестру, що хотiла вкрасти в мене зятя!
Шафери (кричать). Зачиняй ворота, виганяй людей з двору! (Бiжать, виганяють людей за ворота i зачиняють ворота.)
Горпина Корніївна. Ти, Свириде Йвановичу, покинув мою дитину i береш носату багачку!!!
Євфросина й дружки. Ой, який страм! Який шкандал!
Горпина Корніївна. Не пущу до вiнця! Стiй! Не пiдеш вiнчатись! Не пущу! (Розставляє руки перед ганком.) Не пущу без суда! Пiд суд його, в полiцiю, в тюрму! Дай попереду одвiт за моє дитя!
Євдокія Корніївна (сходить з ганку). Сестро! Горпино Корнiївно! Не безчесть нас, не губи моєї Євфросини! Голубко сестро!
Горпина Корніївна. Сестро! В тебе дочка, i в мене дочка! Нехай я буду сяка й така, i проста, i п'яниця, нехай я буду ликом шита, а все-таки я мати своїй Оленцi. Не дам знущатись над моєю дитиною! (До Гострохвостого.) Нащо ти дурив моє дитя? Нащо ти топтав до неї стежку, нащо заручався, коли ти не думав її брати?
Гострохвостий. Горпино Корнiївно! Я вам не дозволю так говорити на мене публiчно, перед людьми!
Горпина Корніївна. Я не буду й просити в тебе дозволу. Я перед цiлим свiтом буду кричати, буду плакати, буду голосити, бо я мати своїй дочцi. Як тобi не робити страму, коли ти пройдисвiт, цiлосвiтнiй брехун, поганець, сибiрний!
Гострохвостий. (сходить з ганку). Я такого шкандалу не попущу, не прощу нiколи. Мене та лаяти публiчно! Наробити такого шкандалу на цiлий Київ! Менi, Свиридовi Йвановичу Гострохвостому, наговорити такого чортовиння? Брешеш, стара! Вона з ума зiйшла! Вiзьмiть її та одвезiть в Кирилiвське i запрiть трьома замками. Це сумасшедша женщина. Нiчого нам звертати увагу на дурну бабу!
Горпина Корніївна. Я сумасшедша! Мене одвезти в Кирилiвське? Мене, Горпину Корнiївну Скавичиху, чесну хазяйку й матiр, одвезти в Кирилiвське й заперти трьома замками! Не дiждеш, поганий.
Гострохвостий. Цитьте, бо своїми руками одвезу в Кирилiвське, а таки сьогоднi звiнчаюсь.
Горпина Корніївна. Не дiждеш ти, нi твiй поганий батько, нi твоя дурна мати. А вiнчатись не будеш! Не пущу!