Оленка (прислухається, встає i кидається до Євфросини). Ти вкрала в мене жениха, ти одбила од мене моє щастя своїм золотом, своїми шовковими сукнями! Яка ж ти менi сестра? (Плаче.)
Євфросина. Оленко! Ти з ума зiйшла, опам'ятайся, що ти говориш, та ще й при людях! Я твоя сестра, а не твiй ворог. Ти тепер сама не своя, та й сама не знаєш, що говориш.
Оленка (плаче). Боже мiй, боже мiй! Як вiн божився, як присягався! Де ж та правда в свiтi? Як вiн мене любив, як милувався мною!
Дружки беруть Оленку пiд руки, одводять її на ганок i садовлять на стiльцi.
Гострохвостий. Євфросино Сидоровно! Довго ми будемо слухати оцi бабськi теревенi?
Євфросина. Свириде Йвановичу! Я до сього часу винуватила свою тiтку. Менi все здавалось, що тiтка й Оленка тiльки хотiли одбити од мене вас i пригорнути до себе. Менi здавалось, що тiтка затягувала вас до себе, до своєї дочки.
Горпина Корніївна. А нехай вiн сказиться! Затягла б оце собi бiду в хату!
Євфросина. Менi здавалося, що тiльки Оленка вас любить, а не ви Оленку; але ви любили Оленку, може, й тепер любите.
Оленка (прислухається, встає з стiльця й кричить). Ой, як вiн мене любив! Згадай, як ти милувався моїми очима, як ти цiлував мої брови! (Ридає й падає на стiлець.)
Євфросина. Так он куди тягло вас, Свириде Йвановичу, ваше серце! Так он де були всі вашi думки, як ви ходили до мене, як говорили зо мною! (Кидається до Гострохвостого.) Нащо ви зачiпали мене, коли мали iншу на умi? Я цього вам не прощу! (Бiгає по сценi.) Я цього не знесу, не прощу во вiки вiков! Я вам докажу, що я неабияка мiщанка, з которою можна все витворяти. Я вам не перекупка, не яблушниця, котрiй можна в вiчi наплювати. Я наплюю вам в вiчi. Пху-пху-пху! (Плює в вiчi Гострохвостому.) Вон з мого двору, щоб i нога твоя тут не була од сього часу i довiку!
Сидір Свиридович (приступає до Гострохвостого.) Вон! Вон з мого двору! Щоб i слiд ваш тут не смердiв!
Євдокія Корніївна. Вон з нашого двору! Вон! Не треба нам такого зятя!
Горпина Корніївна. Еге, вон, вон з двору! В тюрму його, в москалi! Обголить йому лоба та в арештанти! В Сибiр його, в каторжну роботу!
Гострохвостий. Що це таке з вами? Цiлували мене, а тепер плюєте на мене, виганяєте з двору? Що менi Рябко та Скавичиха? Та я вам зробив велику честь, що переступив ваш порiг, що їв вашу погану стряпанину!
Євдокія Корніївна. Моя погана стряпанина!
Горпина Корніївна. Моя погана стряпанина!
Євдокія Корніївна. Мою стряпанину їли не такi пани, як ви, та й тi хвалили! Мої паляницi хоч вези за границю! Оце дожилась! Погана моя стряпанина!
Гострохвостий. Не вартий ваш хлiб, щоб Свирид Йванович душив ним своє горло.
Євдокія Корніївна й Горпина Корніївна. Пху на тебе, сатано! Острамив нас на ввесь куток.
Гострохвостий. Тичуть менi за жiнку якусь яблушницю, якусь мiщанку, якусь Оленку… Що менi Кожум'яки? Нащо менi здалися оцi кожум'яцькi шевцi? Завтра пiду на Липки й посватаю разом десять Євфросин, кругом обкованих золотом; завтра поїду вiнчатись отут попiд вашим двором, щоб заздрiсть скрутила вас оттак! Оттак!
Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна, Горпина Корніївна i Євфросина. Вон з двору! Вон з двору! Щоб твого й духу не чуть було! Щоб твiй слiд не смердiв на нашому подвiр'ї. (Приступають все ближче до Гострохвостого, вiн оступається до хвiртки.)
Гострохвостий. (трохи подається назад до хвiртки). Чого ви приступаєте до мене? Ви думаєте, що я вас боюсь? Я зараз приведу сюди роту москалiв, вiзьму силою Євфросину й повiнчаюсь.
Євфросина. Мене вiзьме з москалями! Мене москалi поведуть в церкву до вiнця? Ой, люта ж я, люта! (Бiгає по сценi.) Я думала, що вiн чоловiк розумний i благородний, а вiн швець, а вiн прахвост!
Гострохвостий. Я швець? Якби на вас не дiвочий убiр, я б вам дав знати шевця.
Євфросина. То вiн смiє таке на мене говорити! Вон!
Гострохвостий. (тихо.) А сто чортiв на його голову! Пропало золото й срiбло! Завтра спродають мою цилюрню! Ой, бiда, бiда! Йди, Свириде Йвановичу, додому та знов шкреби свинячi рила. (Тяжко зiтхає.)
Всі. Вон з двору! Вон з двору! Щоб i дух твiй тут не смердiв, а то киями будемо ганяти!
Ті самі й Берко та Волько.
Берко й Волько входять з векселями.
Берко (до молодих). Поздоровляю вас з вiнчанням. Дай вам боже, щоб ви жили довго, та грошей багато нажили, та щороку менi довги платили.
Волько (кланяється Євфросинi). Поздоровляю вас з молодим мужем. Чи не заплатите ви за свого мужа довгiв? Ми маємо його векселi, а вiн казав, що ви пiсля весiлля зараз заплатите.
Берко. Вони казали, що ви все заплатите, бо ми вже ходимо до їх, ходимо та й ходимо, та й ходимо.
Волько. Щодня ходимо, i вранцi, i ввечерi ходимо, а вiн не платить. Каже, жiнка заплатить. Ви багатi.
Євфросина. Яка жiнка? Ми ще не вiнчались i не будемо вiнчатись.
Берко. Ой гвулт!
Волько. Ой вей мiр! Що це буде! Ой гвулт! (Хапається за пейси.)
Сидір Свиридович. О! Бач, стара! Бач, куди б нашi грошi пiшли.
Євфросина.Та, хвалить бога, не пiдуть.
Берко. Ой гвулт! Тателе! Мамеле! (Кричить.)
Волько. А гiра шварц ур! Ми його в суд, в тюрму! (До Гострохвостого.) Давайте грошi! Нащо нам цi векселi?
Берко. Ми продамо його цилюрню! Ходiм в суд!
Гострохвостий. От тобi й кожум'яцька багата молода. По губах текло, та в рот не попало.
Берко й Волько (приступають до Гострохвостого). Ходiм в суд позиватись. Ви нас надурили.
Гострохвостий хоче втекти, жиди його ловлять за руки й ведуть з двора.
Берко й Волько (кричать). Гвулт! В суд його! Гвулт! (Виходять з Гострохвостим.)
Євфросина, Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна та Горпина Корніївна. О туди тобi дорога!
Ті самі без Гострохвостого, Волька та Берка.
1-й бас.От тобi й на! То це нам не прийдеться й випити.
2-й бас. Авжеж не прийдеться, коли молодий втiк з двору.
1-й бас. В мене аж слинка котиться.
Ольга. Ой, який же шкандал вийшов! (Тихо.) Дурно плаття шила!
Сидір Свиридович. Чого ж оце ми стоїмо та святу землю топчемо? Ходiмо до хати! (До гостей.)Прошу покiрно до хати, та хоч вип'ємо по чарцi. Одначе готувались к весiллю.
Митрополичі баси й шафери. Ото розумна рiч, бо в нас аж горло пересохло, дивлячись на цю кожум'яцьку комедiю.
Всі йдуть в хату.
Завiса падає.
Кiнець.