Гострохвостий. Коли б ви знали, якi ви гарнi, яке у вас гарне личко, якi очки (заглядає), то ви б не говорили того. Правда, вам нiхто не казав в вiчi, що ви гарнi?
Оленка. Може, ваша й правда, але ви будете сватати Євфросину.
Гострохвостий. I хто вам наговорив оце? Божусь вам i присягаюсь перед братською чудовною богородицею, що се все брехня. Бодай я покалiчився i навiть зарiзався своїми ж бритвами, коли цьому правда. Я вас, Оленко моя дорога, люблю i бiльше нiкого не буду любити!
Оленка (тихо). Боже мiй! А що, як вiн правду каже? Я аж умлiваю. (голосно) Не так ви увивались коло Євфросини, не так ви говорили до неї, щоб я вам пойняла вiри. Ви зо мною говорите просто, а з Євфросиною говорили по-вченому, бо ви її любите.
Гострохвостий. Але ж божуся вам, присягаюсь! Нехай мене святий хрест поб'є, нехай мене покарає братська богородиця! Ще не вiрите?
Оленка мовчить i задумується.
Нехай мене оця сира земля поглине! Бодай я втопився в канавi, в оцiм болотi! Ще не вiрите?
Оленка думає.
Нехай мене кожум'яцькi собаки загризуть! Щоб я до своєї хати не дiйшов, щоб моя цилюрня згорiла цiєї ночi, коли я брешу, коли я вас не люблю! Ще не вiрите?
Оленка (тихо до себе). Боже мiй, який вiн гарний! Я ще зроду не бачила нiкого такого гарного, одколи бiгаю з кошиком по Києву. Серце моє, серце моє бiдне! Не вдержишся ти в грудях.
Гострохвостий. Ще не вiрите?
Оленка. Я рада б вiрити, та ви дуже розумнi, як усi кажуть, а я дуже бiдна й проста. Коли б я була багата, я б вам повiрила.
Гострохвостий. Навiщо вам те дороге убрання, коли вашi очi, вашi брови красять вас лучче од Євфросининих золотих сережок. Виходьте до мене тихенько од матерi сюди хоч щовечора. Добре?
Оленка. Як моя мати довiдаються про те, битимуть ломакою так, що я не потраплю, куди втiкати.
Гострохвостий. То скажiть своїй матерi, що я буду сватати вас, що я буду женитись iз вами. (Тихо.) Ой, страшна ж її мати! Ще як попаде мене в свої лапи, то витрясе з мене душу. (Оглядається на всi боки)
Оленка. Чи вже ж тому правда? Хiба ж я вам рiвня?
Гострохвостий. Оленко моя! Серце моє! (обнiмає її) Я впаду отут серед шляху перед тобою на колiна, бо я люблю тебе.
Оленка (кладе йому руки на плечi i припадає на плече). Свириде Йвановичу! Я люблю вас, як ще нiкого так не любила.
Оленка, Свирид Іванович i Горпина Корніївна.
Горпина (шукає когось i придивляється до Оленки i Гострохвостого), Невже ж се моя Оленка обнiмається i цiлується з якимсь волоцюгою! Бач, де вона! А я її жду та жду! (До Оленки.) Чи се ж тобi не стид та не сором обнiматись з хлопцями? Та це Свирид Iванович! Та це Гострохвостий! То це той великорозумний, що дурить отого старого дурного Рябка та й його великорозумну Євфросину! От так-так! Сього я од вас уже не сподiвалась! (Кидається до Оленки.) Чого ти тут стоїш iз ним серед улицi? (Присiкується.) А ти, поганко! Та в тебе ж ще на губах молоко не обсохло, а тобi вже з хлопцями цiлуватись!
Гострохвостий. От i не обсохло. зовсiм вже обсохло!
Горпина (соваючи кулак пiд самий нiс Оленцi). Постривай же ти, погана дiвчино! Я тобi дома обiрву отi патли на головi! Бери вiдра! Йди додому та зараз лягай спати. Щоб i твого духу тут нiколи не було! Щоб твоя нога тут не була! (Пхає Оленку; Оленка одходить з вiдрами й плаче.)
Горпина й Гострохвостий.
Гострохвостий. Менi здається, що пхати й бити дочку свою вам зовсiм не приходиться…
Горпина. Цить, бо я тобi очi видеру! (Показує нiгтi.) Нащо ви зводите мою дитину з пуття? Га? Вiн думає, як убрався у рукавички та в шляпу, то вже має право знущатись над нами, бiдними! То це тi великорозумнi, що говорять по-писаному? Ти думаєш, що я така дурна, як Рябко, як Євфросина! Я за свою дочку готова очi видерти, готова тут галасу наробити на всю улицю!
Гострохвостий. Горпино Корнiївно! Бога ради, не кричiть та послухайте, що я маю казати. (Тихо.) Оця горлата баба наробить такого крику, що й Євфросина почує. (голосно.) Горпино Корнiївно! Се! Се!.. От послухайте мене! (Хоче утекти.)
Горпина (доганяє, хапає його руками i кричить). Не пущу! Не втечеш! У мене одна дитина, як одно сонце на небi! Не пущу! Дай менi одвiт, нащо ти зводиш з розуму мою Оленку, коли сватаєш Євфросину? Нащо вам здалася моя Оленка? (Гострохвостий пручається. Горпина кричить.) Не пручайтесь, не пущу! Гвалт! Гвалт! Полiцiя! Полiцiя! Квартальний!
Гострохвостий. Ой, пропав я! Їй-богу, репетує бiсова баба так, що розбудить всю улицю. (голосно.) Горпино Корнiївно! Бога ради, не кричiть! Я чесний чоловiк! Я зроблю все, що ви скажете!
Горпина (кричить ще дужче). Полiцiя! В полiцiю його! Я знаю вас, паничикiв! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите бiдних дiвчат. Ой боже! Певно, вже моя Оленка не вперве вибiгла до сього проклятого брехуна, що вмiє тiльки по-письменному брехати. Ой, згубив же вiн мою єдину дитину! (Плаче.)
Гострохвостий. Їй же богу, вперве! Клянусь вам, божусь вам i присягаюсь, Горпино Корнiївно, що вперве! Ви думаєте, що i в мене таки душi немає, що в мене бога нема? Нехай мене покарають всі печорськi святi, нехай мене покриє лаврський великий дзвiн, коли я брешу!
Горпина. Докажи! Докажи! Бо я не вiрю твоєму одному слову. В твоїх словах нема правди. Твої слова - гнилi яблука! Божися! Присягайся! Iди до церкви, присягни перед богом!
Гострохвостий. Я ще ж таки, борони боже, не вбив чоловiка, щоб йти серед ночi до церкви присягати.
Горпина. Божися, присягайся, бо ти згубив мою дитину, їж святу землю, то я повiрю. На, їж! (Бере жменю землi.)
Гострохвостий. (смiється). Хiба я вовк, щоб їв землю.
Горпина. Їж! На, їж, то повiрю.
Гострохвостий. (регочеться). Чи ви, Горпино Корнiївно, при своєму умi! Батьковi своєму понесiть, нехай покуштує, яка земля на смак.
Горпина. То вiн ще глузує над нами, бiдними сиротами! Зводить з ума мою Оленку, ще й знущається над нами! Полiцiя! Полiцiя! В полiцiю його, сибiрного! В тюрму! В Сибiр його! Там йому мiсце!
Гострохвостий. (тихо). От здурiла баба зовсім. Наробить менi шкандалу на всі Кожум'яки, не можна буде завтра й очей людям показати. (голосно.) Не кричiть, бо…
Горпина. Що бо? Га? Що то за бо?… Кричу, бо маю право! Полiцiя! Квартальний! Десяцький! Сюди! В'яжiть його, берiть його!
Горпина, Гострохвостий й Оленка.
Оленка вертається, ставить вiдра, прожогом вибiгає на сцену, ридає i кидається до матерi.
Оленка. Мамо! Не зачiпайте, бо я люблю його! Свирид Йванович любить мене. Мамо! Прошу вас, благаю, не зачiпайте!