Горпина. О, Педоря зубата! Сiдайте ж, будьте ласкавi, коли ви зайшли до мене та ще й з доброю думкою, та побалакаємо любенько.
Гострохвостий. А от я й прийшов. А ви ж менi вчора не вiрили, як я божився, як я присягався! Ви думали, що я похожий на других наших паничiв. Нi, Горпино Корнiївно! Свирид Йванович не з такiвських. Не на те мене розуму багато в головi, щоб дурити дiвчат.
Горпина. То було вчора, а це сьогодня. Коли так, то вибачайте менi, старiй бабi. Я, бачте, чула, як ви увивались коло моєї небоги Євфросини, та вже собi iнакше мiркувала…
Гострохвостий. Горпино Корнiївно! Хiба ж я слiпий? Хiба ж менi баньки бiльма заслiпили? Хiба ж я не бачу, що таке Євфросина, а що таке Оленка? Гай, гай, милий боже! Вже б говорив хтось другий, а не ви, Горпино Корнiївно!
Горпина. Коли ви вже прийшли до мене з чесним словом, то й менi нiчого таїтись перед вами. Якби я була паничем, я б обминала Євфросину десятою улицею. Дарма, що вона менi доводиться небога. Тiльки я в хату до їх, вона вже задере до стелi носа та й нюхає сволоки (передразнює), взявшись у боки: "Тiтко! Од вас гнилицями тхне". Куди ж пак, який делiкатний носичок причепив господь до пики!
Гострохвостий. О, що носичок, то носичок! Певно, не такий, як у Оленки.
Горпина. Такi носички, як у Євфросини, тiльки коло байдакiв. Мабуть, у тих паничiв баньки на потилицi, що не бачать її носичка. Якби я оцими своїми руками взяла Євфросину, я б їй утерла того носа! Я б її приборкала.
Гострохвостий. Вiрю вам, вiрю, Горпино Корнiївно! (Тихо.) Чи не бiсової ж п'яти баба! А що, як Євфросина скинулась на цю свою тiточку! Але ж розум, але ж панський тон, але ж золото, золото! Ой-ой-ой, мiй милий боже! (Зiтхає. голосно.) А я прийшов до вас, Горпино Корнiївно…
Горпина. Щоб пирогiв наїстись?
Гострохвостий. Борони боже! Що це з вами! Я прийшов сватати Оленку, коли буде ласка ваша. Я знаю, що Оленка не спротивиться.
Горпина. Оленка не спротивиться, а я то, може, спротивлюсь, бо маю свої норови й примхи.
Гострохвостий. То одженiть їх чи свяченою водою, чи кропилом або чим там треба.
Горпина. Еге! Бабськi норови не чоловiчi: не сплоха одженеш i кочергою, не то що кадилом. Чи не дурите ви нас, паничу?
Гострохвостий. Ой, Горпино Корнiївно, Горпино Корнiївно! Чи вже ж вам од бога не грiх? Чи вже ж ви менi й досi не ймете вiри? Але ж ваша дочка Оленка… то ж краса на ввесь Київ. (Тихо.) Коли б прийшла, хоч подивився б на тi оченята!
Горпина. Мою Оленку не грiх хвалити своїй матерi. Тiльки, бачте, раз те, що тепер паничi дурять молодих наших мiщанок, а друге те, що в вас, здається, нi перед собою, нi за собою! Еге так?
Гострохвостий. А чи ви ж лазили в мої кишенi? А що, як там так i забряжчать карбованцi?
Горпина. Карбованцi чи забряжчать, чи нi, а п'ятаки, може, й забряжчать.
Гострохвостий, Горпина i Оленка.
Горпина. Де це ж ти в гаспида так барилась? Ти не знаєш, що тебе тут дуже треба.
Гострохвостий. (йде назустрiч Оленцi). Мiй вам низенький поклiн i шанування! Де се ви так забарились? (Подає Оленцi руку.)
Оленка. Добридень вам.
Гострохвостий. Доброго здоров'ячка, доброго здоров'ячка. Вся моя душа стрепенулась, як зачув я ваш янгольський голосок. Менi здається, що я слухаю найкращих дискантiв у концертi у семiнарiї, як зачую ваш голосок.
Горпина. Та й умiє ж тобi прикласти й приказати - незгiрше, як наша Євфросина. Ще й недавно познакомились з Євфросиною, а вже перейняли од неї язичка…
Гострохвостий. То ще невiдомо, хто од кого перейняв язичка. (Гордо.) Вмiємо ми говорити й без вашої Євфросинки. Ми не ходимо по хатах позичати розуму та язика. Маємо доволi й свого.
Оленка. Авжеж. Вже ви, мамо, наговорите: на вербi грушi, а на осицi кислицi.
Горпина. А це що? Це так матерi? Це вже й ти, мабуть, учора позичила язичка у Євфросини? Гляди лишень менi! Ще ти в моїй господi; я ще тобi втру носа…
Гострохвостий. Не встигнете, Горпино Корнiївно, втерти носа, бо я прийшов до вас, Оленко, не з порожнiм ротом, не з пустими словами, а з словом розумним i вченим. Ви менi не йняли вiри вчора ввечерi, а от я i справдив своє слово; бо моє слово, слово Свирида Йвановича, не те, що слово якогось там Йоньки або Йваньки. Я прийшов до вас свататись.
Оленка. То ви покинете Євфросину?
Гострохвостий. Нехай вона сниться кому iншому, тiльки не менi. (Бере Оленку за руку.) Я тiльки вас нiколи не покину: (Тихо.) Коли б чорт винiс оцю бабу з хати хоч на часок. Коли б хоч обняти її. Якi ж у неї очi! Так i печуть, так i голять, як аглицькi бритви. Хоч трохи пограюсь з гарною дiвчиною.
Оленка. А я думала, що ви глузуєте з мене.
Гострохвостий. Борони боже! Чи то можна? Я без вас не можу жити. Лучче нехай мене винесуть на Щекавику, нiж я маю жити без вас.
Оленка. Ой, яка я щаслива! Я нiколи не була така щаслива в матерi.
Горпина. Оце! А чого ж тобi ще треба було в матерi? Оце так! Ще не встигла винести ноги за мiй порiг, а вже нахваляється.
Гострохвостий. Хоч не винесла ноги за порiг, та швидко зовсiм винесе.
Горпина. Куди ж пак! Стане великою панею!
Гострохвостий. А чом би пак i не панею? Та я вберу Оленку так, що їй позавидує не тiльки що Євфросина, але найбагатiша купчиха! Я почеплю їй на голову такого капелюха з бiлими стрiчками, таку коафюру, що вам i не снилося нiколи.
Оленка. Лучче з червоними стрiчками. Яка там краса в бiлих стрiчках: i сорочка бiла, i капелюх бiлий i стрiчки бiлi.
Гострохвостий. I ваше личко бiле. А яку я вам стругну сукню! З чистого шовку!
Оленка. Я про шовковi сукнi нiколи й не думала! Вони менi нiколи й не снились!
Гострохвостий. Я вам куплю золотi сережки! Я вам ушкварю такi сережки, що перед ними i Євфросининi потемнiють.
Оленка. Я вже звикла думати, що менi не доведеться носити золотих сережок. Мати не справляють i не пускають заробити…
Горпина. Як це ти говориш з матiр'ю? Крутить язиком, неначе в пансiйонi вчилась. Та я тобi…
Оленка. Е, годi, мамо!
Горпина. Цить, бо я тебе отим кошиком! Не пущу я тебе бiльше до Євфросинки. Накадила вона тебе своїм ладаном.
Гострохвостий. Не сердьтесь, Горпино Корнiївно! Не сердьтесь!..
Горпина. Цур тобi, пек тобi! Ти неначе собачої блекоти наїлась. (Виходить.)
Гострохвостий i Оленка.
Гострохвостий. (бере Оленку за руку). Оленко! Щастя моє! Чи будете любити мене, виходити до мене щовечора? Бо я без вас не можу жити, не можу дихати, як не бачитиму ваших очей щовечора, як не держатиму вас за оцi ручки щодня, щогодини!